5 травня 2014

А з чим у вас асоціюється травень? З пробудженням природи? З городніми роботами? З Днем солідарності трудящих і довгоочікуваними вихідними? – ооо, це воно)) і хоч свято совкове, але багато-багато людей любить вибиратись саме в ці дні в гори. Як зробили й ми). Наша група складалась з 6 людей, виїжджали ми з Києва. Ранок 2 травня – ми в Франківську, далі взяли таксі до Калуша і улюбленою маршруткою «хитаємось» до Осмолоди)) Погода – ляля, настрій – супер! Вирішили підкріпитись перед підйомом, зварили казан смачнючої гречки з тушонкою. Всьо – можна йти)) е.jpg Того дня ми планували таборувати на Плісці. По карті виходило 4 години ходу, а оскільки з нами були люди, які в горах вперше, то вирішили, що це найкращий варіант. Підйом був неважким, йти цікаво, ще й зустріли давнього товариша – рятувальникового Ральфа, лайку – чому дуже втішились. е (1).jpg Останні кроки до очікуваної полонини – і бачимо, що туристичний притулок нам сьогодні не світить)) Народу море, притому не лише в хатці, а й всюди навкруги. Та ми несильно розчарувались, палатки є, спальники є, настрій відмінний! Вибрали місце, розмістилися і зайнялись вечерею – традиційною грибною юшкою. е (3).jpg Весна – пора непевна, і погода міняється так швидко, що не встигнеш і змигнути оком. Ледь ми встигли поїсти, як небо затягнуло хмарама – чорними такими, грозовими – і почалась злива, навіть моментами з градом, яка тривала до ночі. На щастя, ніхто не змерз, всі переночували добре. На зміну тій буремній ночі прийшов погожий світанок. Як в казці: сходить сонечко, кругом туман, а на вершинах сніги… Коротше, ранок був зайнятий фотографуванням) е (6).jpg Ще один кумедний момент був пов'язаний з глухарем – тою великою гарно пташкою) Оскільки весна – період токування, тобто шлюбних ігор птахів, то характерні крякання ми чули, ще коли лиш сіріло. Дехто з нас думав, що це інші учасники походу жартують одне над одним. Але коли ми побачили цих велетнів на деревах, то одразу зрозуміли, що це було) е (8).jpg Сніданок, збирання, і вперед – підйом на Грофу. Ця частинка дороги була недовгою, близько години, але нам дух перехоплювало – такі краєвиди відкривались! е (9).JPG На вершині зустріли людей, які якраз поставили пам’ятний знак героям Небесної Сотні. е (10).jpg   На горі було прохолодно, сніг ще не всюди зійшов, тому вирішуємо довго не затримуватись і починати спуск. Це виявилось не так вже й просто)) Через те, що у багатьох з нас було «непарвильне» взуття, тобто легкі, літні кросівки, ми часто послизались на сніговому спуску. Доводилось йти, тримаючись за жереп. І все-одно хоч по разу «ловили дупу»)) е (13).JPG Нарешті – снігу немає, починається мряка. Далі ми хочемо побачити хатину на Коні Грофецькому, хоча планів ночувати там не було – колиба маленька, як показує кількість людей, яких ми постійно зустрічаємо, зайнята, так що просто хочемо відмітити цей пункт у себе в треку. е (20).jpg Хатка розміщена на маленькій полонині, тут затишно)) але як рукавичка забита. Плюс до всього, підганяє ще й дощик, який стає все інтенсивнішим. Тож піддивляємось в карту, і вирішуємо, що на меті в нас Яйко Перегінське, де й заночуємо. е (22).jpg Спуск ніби й не тривалий, але постійний дощ мучить. По ходу стежки побачили зліва Грофецький став, якй вже Грофецьке болото) Особливо неприємно було йти лісовозкою – вода розмила глину, було слизько, липко і брудно)) е (23).JPG Але ось вже й річка Молода., нам треба на той берег. Переходили ми…довгенько, а причиною тому була відсутність мостика. Натомість дві колоди, які його замінюють, були хиткі і мокрі, тож доводилось бути обережними. е (25).JPG Після невеликого привалу рушаємо далі, в напрямку до маркованого маршруту на Яйко. Починаємо підйом, і дощ поступово стихає, урааа)) е (27).JPG Проте наші ще недосвідчені учасники втомлюються, і починають плакатись: «а довго ще», «а скільки ще часу до хатки», «ой, я вже не можу», але коли вони побачили ту хатку, всі ті думки розвіялись)) е (34).JPG З комина йшов дим – отже, ми мали бути не самі. Зайшовши всередину, знайомимось з сусідами – тут керівник Влодко зі Львова і учасники його групи – як ми зрозуміли, Львів – Полтава. Вони прийняли нас до себе, за туристичною традицією напоїли чаєм і допомогли розміститись. Ми наготували собі їсти, розвішали мокрі речі і…навіть не пам’ятаю, чи ще щось робили тоді, бо були добряче змучені, тож міцно заснули…) е (36).JPG Наступного ранку група Влодка вирушила додому. Ми відвіталися з ними, і почали складати план наших дій) Втома, трошки лінькуватість, сира погода, але найбільше – простуда кількох з нас – вплинули на те, що ми вирішили залишитись і сьогодні ночувати на хаті. Та й не останню роль відіграло те, що ми були самі)) е (35).JPG Правда, не сиділи весь час в хаті – піднялись і на вершину гори, і пройшли кругову еко-стежку – і це все було в радість, бо знали, що прийдем в теплу домівку, передягнемось в сухі речі і наїмося запашного борщу. е (33).jpg Мушу сказати, борщ в горах – то є щось! Як хто його не любить, хай спробує на висоті – обов’язково змінить думку). Хатка на Яйку дійсно кайфова – хороша буржуйка, дві чистенькі кімнати, ганок, на якому ми так любили ранкові чай-каву з печеньками… а завтра уже й додому… Плануємо виходити раненько, біля 6-ти, щоб встигнути на першу маршрутку. е (37).JPG Ранок був для нас сюрпризом…сніжним сюрпризом))Звичайно, ми чули про травневий сніг в Карпатах, але вживу переживалось інакше, тим більше, додавало клопоту наше не по погоді взуття. Придумали обмотати його сміттєвими пакетами і обклеїти скетчем)) – до лісовозної дороги «підошви» були вже стерті)) е (38).jpg Легенька втома, але найбільше небажання іти, бо ж так мало було того щастя! Але треба. е (39).JPG   Поїзд не чекає) Маршрутка-Калуш-Франик. Поїзда чекати довго, тож засіли на вокзалі, заодно користуючись вай-фаєм і заряджаючи телефони)) Наїлися фаст-фудом, як зазвичай після походу, позгадували приємні моменти – і незчулися, як уже сіли в поїзд. Чучух-чучух – засинаємо солодко під стук коліс і такі ще справжні карпатські сни… е (42).jpg


Категорія:

Гори