3 липня 2017

Ніколи раніше не задумувався чому мандрівки в гори називаються "Активним відпочинком". Цього я відчув це на своїй шкурі повністю. Зараз знаходячись в теплі і комфорті я радий що скоро опинюся вдома. Але вже через тиждень-другий в мене знову буде ностальгія. І якщо в мене буде вибір, між сидіти вдома в комфорті, чи вибратися в дикі місця я, скоріш за, все виберу друге...

І так поїхали. Запланована нитка маршруту:

Йти спочатку я мав один. Але згадав, що Сашко просив сказати, коли я збиратимусь в гори. І я сказав, - от нас уже двоє.

День 1

Доїхали поїздом до Івано-Франківська, звідти автобус в м.Долина. В Долині ми домовились з таксистом, і той відвіз нас у Мислівку. Тут ми вмилися і підкріпилися на березі річки Свіча.
р. Свіча
Переходимо місток через річку і прямуємо жовтою маркою.

Міст через р. Свіча
жовта марка

Майже відразу нас чекає пристойний набір висоти. І на одній з вирубок ми бачимо поодинокі, загублені серед схилів гір, хатки села Мислівка.
Мислівка
Лісом в'ється серпантин стежки. Не просто лісом, а справжнім, автентичним горганським лісом. З усім, що треба: деревами, каменями, мохами, завалами зі старих дерев та сухостоєм.

Чага
Горганські райштоки

Чомусь більшість мандрівників любить в горах саме вершини. А мені чомусь більш до вподоби саме ці праліси та старі райштоки, прокладені ними.
Горганський праліс
Вже біля верхів Пустошаків нас трошки намочило дощиком. Але ми героїчно дійшли до полонини Німецька.
пол.Німецька
Першим ділом взялися готувати вечерю, цього разу я тестував вітчизняний продукт торгової марки "Харчі". Без вагань тверда четвірка за смак страв і п’ятірки за розмір порцій, і зручність, і легкість.
ТМ Харчі
Табір ми розбили в лісі біля струмка. Було вітряно та іноді йшов дощ, тому ми вирішили, що в лісі буде затишніше.
табір на пол.Німецька
Тут дійсно було затишніше. Вночі взагалі розвиднилось, і на небі стало видно зірки. Вмилися, і полягали спати.

Terra Incognita
Небо над пол.Німецька

День 2

Ранок другого дня почався добре. Хоч на світанку була гроза, зараз світило сонце і дув вітерець, і це було нам на руку. Ми швиденько підсушили тент намету та взуття. Далі я не визначився, підемо ми на г. Горган Ілемський, чи зріжемо траверсом і зайдемо до озера Верхове (воно ж о. Забуте). Але, вкінці кінців, ми не знайшли тої стежки і почали підйом з полонини на Горган Ілемський.
пол. Німецька
З гори відкривались вражаючі панорами.
г.Горган Ілемський
Спускаємося чорним маркуванням, проходимо кам’яне поле. Звідси добре видно г.Яйко Ілемське. Восени ми були тут з дружиною і ходили саме до нього.

Кам’яне поле на спуску з г.Горган Ілемський
г.Яйко Ілемське

Пройшли ще трохи, після чого стали частішати звалені дерева, що перекривали стежку. Тут в Горганах наявність стежки просто необхідність. Пересуватись поза стежкою дуже важко і малопродуктивно.
Стежка до пол.Мшана
Пройшовши ще трохи, ми побачили той же вітролом. Пройти тут було просто не реально. Треба обходити. Щоб не пропустити траверс хребта Аршиця (що прилягає зліва, якщо спускатися),ми обходимо зліва.
Бурелом на спуску з Горгану Ілемського
Чесно кажучи, ми добряче втомилися, поки обходили вітролом диким лісом. На це у нас пішло близько години. Це я боявся пропустити траверс. Але ми знайшли потічок.
перший струмок південного траверсу Аршиці
І вже йшовши понад струмком, ми наткнулися на довгоочікуваний траверс. Ми видихнули з полегшенням. Дуже цивільний, широкий, серед дикого пралісу з його мохами і деревами.
Аршицький траверс
Промаркований жовтим маркування. Ширина райштока коливається від одного метра до півтора. Йти ним одне задоволення.

Маркування
Рюкзак

Лиш час від часу зустрічаються повалені дерева.
Траверс Аршиці
Ще часто-густо стежку пронизують струммки, яких на Аршиці чимало. Тому проблем з водою у нас не було.
Потічок з Аршиці
Дуже приємно було час від часу вмиватися студеною, кришталево-чистою водою. Йти далі стає легше, ніби перезавантажився:)
Струмок
В планах було зайти до озера Аршиця. Ніяких офіційних видимих орієнтирів на шляху немає. Тож найпростіший спосіб зорієнтуватись - рахувати струмки. Озеро знаходиться вверх за четвертим струмком від Горгану Ілеського. Але будьте уважні та обережні: деякі з струмків можуть пересихати.
Так ми дійшли до озера. На мій подив, воно було майже повним. Зазвичай до середини літа воно сильно пересихає, і стає більш схоже на калюжу. Довго тут не затримувались, бо біля озера просто рій комарів. Ті нас ще довго гнали вниз і переслідували траверсом.
о.Аршиця
Ми йшли, стежка змінювала свій вигляд. То ми йшли серед м’яких мохів, то стежка ставала кам’яною. Інколи крізь дерева пробивались промені сонця. А інколи ми завертали за гору, і тоді ставало геть темно.

Стежка
Райшток

Пора йти далі, а сонце вже сідає за обрій. Ми хотіли спуститися до гуртожитку лісорубів, але бачимо, що аби ще дійшли до озера Росохан.
За
В дорозі ми вже майже 9 годин, ноги ледве йдуть. Багато сили забрало блукання під Горганом Ілемським.
Повалене дерево
Проходимо кілька вирубок. Хоч і з них відкриваються гарні краєвиди,все ж ті трохи псують настрій. Важко уявити, що такі дикі, первоздані місця зникають.
Вирубки на Аршиці
Коли ми дійшли до спуску до озера Росохан, вже смеркалось. Я не був тут кілька років, за цей час стежка дуже сильно заросла. Пробиратися крізь такі хащі майже у темряві - те ще задоволення. Але ось уже око бачить якісь відблиски. Ми прийшли - це озеро Росохан.
озеро Росохан
Намет ставили недалеко від озера, на більш-менш рівній поверхні. Дров тут малувато, все визбирано, та ще й ранковий дощ все намочив. Була дуже раді що мали газовий пальник.
намет біля озера
Ночуємо тут. Все стандартно: вечеря, душ, сон...

День 3

Поставили будильник, щоб встати раніше. Вчора ми пришли до озера, коли вже було зовсім темно. Тому зараз ми мали змогу роздивитись його краще.
Росохан зранку
Озеро має оманливу глибину, я вже колись писав про це. На вигляд тут близько метра глибини. Насправді метрів 3-4. Зверніть увагу на кут берега, а потім на дно озера.

берег озера
вода в озері

Вже два дні ми не бачили жодної людини, спустившись до закинутого гуртожитку лісорубів, ми побачили ягідників та грибників. Сьогодні нам лиш треба дійти до с.Осмолода по рівній дорозі. По при річки Мшана та Молода.
р.Мшана
Якихось чотири години - і ми в Осмолоді. Хотіли добре відпочити перед завтрашнім підйомом на г.Висока. Зупинились ми в "Трикутнику" - це таке місце біля Осмолоди з альтанками. Тут і поставили свій намет. На наш подив, тут було багато людей. Я подзвонив брату (в Осмолоді ловить зв’язок). Брат сказав що сьогодні свято Петра і Павла. Он воно що, тоді все стає на свої місця, і такий ажіотаж з боку відпочиваючих цілком зрозумілий.
Ми докупили трошки батончиків в місцевому магазинчику. Попри не дуже презентабельний вигляд, маленький магазинчик мав доволі обширний асортимент.
Наше співіснуванням було куже комічним і не зовсім комфортним. Спершу ми насолоджувались дуже навіть непоганим виконанням українських народних пісень, потім почалися різні шлягери типу червоної рути. Коли вже й ті закінчилися, ми насолоджувались "Клеопатра-Афродіта" від Пилипа Бедросовича.
До нас підійшов добряче випивший дядько, пузатий, вусатий, з чималим хрестом на грудях. Запитав, звідкіля ми. Після чого запропонував нам: давайте робити якийсь бізнес! Ми ввічливо поморозились. Коли в компанії закінчився алкоголь, закуска і пісні, вони якось роз’їхалися. Що цікаво, водії теж були п’яні.
Наш спокій тривав недовго. Невдовзі приїхала нова компанія. Цього разу хлопці та дівчата молодше. Але коли заграла музика... ми зрозуміли: все погано. Російська попса 80-х, шансон, вуха пухнуть від такого. Довелося слухати це, поки не стемніло і компанія не роз'їхалась. Наші вуха залишили в спокої.
В селі до нас прив’язалися кілька цуценят, хоча ми їх навіть не годували. Один навіть хотів заночувати у тамбурі намету.

День 4

Прокинулись ми рано. Сьогодні ми маємо багато пройти і набрати чималу висоту. Настрій бойовий. Ми зібрані, переходимо підвісний місток через р.Лімниця. Виглядає він стрьомно, деякі дошки відсутні. А ще за нами пішли песики. Спершу вони стояли і боялися іти. Але потім якимось дивом набралися хоробрості і перейшли на інший берег.
Песики в с. Осмолода
Підйом на гору стежкою що в'ється серпантином. Йдеться без напрягів і навіть з задоволенням. Йдемо червоною маркою в напрямку г.Висока.Це Східно-Карпатський туристичний шлях.
Східно-Карпатський Туристичний Шлях
А тим часом за нами шпигують. Цуцики, яких ми не запрошували йти з нами, тихенько йдуть слідом.
Цуцики
Згодом рельєф змінюється, і ми йдемо по стежці майже без набору висоти. Так ми йдемо, поки не бачимо будиночок. Зупиняємось, ак як це останнє місце, де є вода до перевалу Боревка.
туристичний притулок під Високою
В притулку зустріли парочку мандрівників з Запоріжжя.
мандрівники з Запоріжжя
Зупиняємося тут пообідати. Паста з м’ясом дуже добре смакує, "Харчі" не підвели.
Гарний будиночок, але нам для того, щоб вкластися в графік треба йти далі.
Хатка під Високою
І ми йдемо, Сашко тримається бодрячком. Потрошку виходимо з зони лісу і заходимо в жереп, він ще альпійська сосна, він же "альпійка". Цьогоріч в Карпатах дуже волого. Таке відчуття, що мандруєш крізь джунглі.
Жереп на г. Висока
Невдовзі ми вже на хребті Ігровець, звідси можна розгледіти дах будиночку, де ми пообідали.
Хатка під Високою
З півночі дме холодний вологий вітер. Він несе густий білий туман. Іноді видимість не перевищує і п'яти метрів, і ми змушені йти в "молоці".
Туманний Ігровець
Так ми йшли хребром, поки не побачили в далині дві Сивулі, Велику (справа) і Малу (зліва).
Мала та Велика Сивулі
Тепер нам необхідно скинути близько 500 метрів до перевалу Боревка. Енергія ще є, а от вітер з дощем нас добряче потріпав. У нас мокрі ноги і ми трохи простили. Спустившись до перевалу, перше на що ми звернули увагу, були коні!
коні на перевалі Боревка
Я не зовсім розумію, як власники потім їх знаходять.
Табун
Вирішили зупинитись там, де і минулого разу. Трохи нижче від стежки, мені подобається це місце. У випадку дощу розлога смерека може трошки прикрити вас і ваші речі від дощу.
Стоянка на перевалі Боревка
Ми повечеряли, Сашко виглядав і почувався хворим. Зробив йому міцного чаю з ромашки, м'яти, імбиру та лимону. Вирішили, що йому сьогодні краще не ризикувати і не митися. А на дворі якраз дув сильний вітер. Хай йде і вгрівається в спальнику. Сашко пішов спати, хоч на вулиці ще не було геть темно.
Намет на Боревці
В той час я збирав наші пожитки і приймав водні процедури. До струмка тут не далеко, десь метрів 50. Але йти до нього треба вологою болотистою місцевістю. Ступаєш на мох і опиняєшся по щиколотки у воді. Вона холодна, але зовсім чиста.
струмок на Боревці
Поки я збирав табір та ховав речі до намету, коні вже зазіхали на нашу територію. Чесно кажучи, я переживав щоб вони не потопталися по нашому намету. Тому я довбав їх спалахом камери, як тільки ті підходили занадто близько.
Відлякування коней
Лягаючи спати, я добряче переживав за Сашка. Якщо зранку той встане з температурою, йти далі не можна! Але навіть якщо він встане здоровий, але погода буде дощова або холодна, йти на Сивулю теж не бажано. Тож велика ймовірність, що нам завтра доведеться спускатись, так і не завершивши маршрут повністю. Я вже прораховував шляхи для відступу. А їх було два: с. Осмолода та с. Стара Гута. По відстані на вказівниках вони були практично рівнозначні. Але я схилявся до Осмолоди. Бо в Гуті ні разу не був, а про Осмолоду я, принаймні, знав як і коли туди ходить транспорт.

День 5

Перше, що запитав у напарника, коли той прокинувся, чи він нормально себе почуває. На диво, він сказав, що почувається добре. А ще погода була гарна, що мене теж здивувало. Світило сонечко і дув легенький вітерець. Значить, боги гір на нашому боці, і нам слід продовжувати своє паломництво:)
ранок на Боревці
Тож ми зібрали свої пожитки та рушили в путь. Цікавий факт! Як би ми не старалися, ми ніколи не встигали зібратися швидше, ніж дві з половиною години. Найбільше часу займала сушка зовнішнього тенту намету. І вже від цього ми залежали. Можна було б забити і йти так, але якось совість не дозволяла. Ми рушили, поповнили запаси води у джерелі на маршруті. Це важливо. Бо наступні 4-6 годин не буде води! Крокуємо традиційним, але досить витоптаним, схожим на бруківку траверсом.
райшток центральні Горгани
Потім стежка повертає проктично на 180 градусів, і ми починаємо набір висоти.
Альпійська сосна
Так ми виходимо на гору Боревка, а потім на гору Лопушна. Вони служать так званим трампліном для підйому на Сивулю.
г.Боревка та г.Лопушна
Висота тут практично завжди набирається, є кілька спусків, але на фоні підйому вони практично непомітні. Перепочиваємо на г.Лопушна, на задньому плані велика Сивуля. Напарник тримається бодрячком, чи то його навколишні пейзажі надихають.
 на г.Лопушна вид на г. Сивуля
По дорозі на Сивулю ми наткнулися на оборонні укріплення.
Оборонній укріплення під Сивулею
Я не знайшов в мережі якоїсь чіткої структурованої інформації про них. Якщо вам щось відомо, напишіть в коментарях!

Укріплення
Окопи

Стрімкий підйом на гору Сивуля. Вершина просто захоплююча, звідси видно дуже багато. Гора має стрімкі схили, виникає враження, що ти в якійсь фортеці.
г.Сивуля
На вершині ми зустріли групу мандрівників з Києва. Ті йшли з маленькими рюкзаками і пройшли за день те, що ми йшли два дні.
група з Києва

Хлопці пішли на Малу Сивулю.
Мала Сивуля
А ми вирішили обійти її траверсом. Минулого разу я вже був там, і вона не така цікава, як Велика Сивуля. Плюс обходу траверсом ще й в тому, що не доведеться спускатися крізь жереп. Бо стежка давненько не прорізалася.
Траверс Малої Сивулі
От ми вже на полонині Рущина. Трава тут, ніби газон. Це корови та коні постаралися. На полонині є струмок і кілька джерел. З водою проблем тут немає. А от дрова тут усі визбирані. Людей тут відчутно більше, ніж в попередніх Західних Горганах. Тож газовий пальник нас добряче виручав.
пол.Рущина
Ввечері займаємося стандартними табірними клопотами. Лягаємо спати.
табір на пол.Рущина

День 6

До с.Бистриця йти 15 кілометрів, якщо вірити вказівнику. Встаємо на світанку, стараємось зібратись якомога швидше, але виходить, як завжди. Одне з цікавих місць, які варто відвідати: урочище Пекло.
Урочище Пекло
Це досить атмосферна місцина. Знаходиться в 10хв ходьби від полонини Рущина.
Пекло
Покищо йти одне задоволення. Поступове скидання висоти.
стежка в Центральних Горганах
Відкриті гарні краєвиди.
Гори Карпати
По дорозі можна навіть можна напитися з гуцульського водопроводу.
вода
І от ми виходимо до полонини Боярин. Тут дуже гарно, мені ця місцина нагадує Альпи.
пол.Боярин
Відразу в голові картинка з реклами шоколаду "Мілка".
гуцульське господорство
Знову зустрічаємо групу з Києва.
Кияни
Ті обганяють нас і зникають за обрієм.
Легкоходи
На полонині легко втратити стежку. Ми тільки з третього разу зрозуміли, куди саме нам треба йти. Дорога місцями дуже розмита, раніше тут, певно, щось могло їздити.
Дорога в карпатах
Небо над головами хмурилось. Ми були в своєрідному котлі. Коли гримнув грім, ми зрозуміли, що сухими з води в даній ситуації ми не вийдемо.
Гроза в горах
Небо ніби прорвало. Почалася злива, а потім ще й град.
під стріхою
Нам пощастило, що ми були недалечко від якогось гуцульського господарства. Ми сховалися під стріхою хатини. Щоб не втрачати час, ми трошки перекусили.
гуцульська Хатка
Незабаром дощ стих, а гори почали парувати.
Гори парують
Дуже люблю це явище в горах. Фото не передають той об’єм, що бачиш вживу.
Ведмідь закурив люльку
Можна йти далі. Що цікаво, з шести днів мандрівки п’ять було дощовими. Але ми умудрялися якось уникати їх. І вони зовсім не підпсували нам враження від подорожі.
дорога в Бистрицю
Люд тут живе бідно, не всі, але певно більшість.
Селяни
Чим далі в ліс, тим більше дров. А тут навпаки: чим ближче до цИЛІВІЗАЦІЇ, тим більше видно, як вирубуються карпатські ліси.

Лісовоз
Вирубка лісу

Так ми зайшли в Бистрицю, село досить велике. Ми майже годину йшли ним, поки не дійшли до "центру".
Міст в Бистриці
Саме так місцеві і називають ось це місце. В магазині ми дізналися розклад руху транспорту на Надвірну.
Центр
А потім лишилось лиш дочекатися маршрутки...
Зупинка в с.Бистриця
Їхати з комфортом виходить рідко. Не вийшло і цього разу. Маршрутка мало того, що повна під зав’язку. Найвеселіше те, що десь в дні є дірки, і під час руху незгорілі гази потрапляють в салон. Такий собі карпатський Газенваген:). З Надвірної до Івано-Франківська їхали теж маршруткою. Цого разу більш-менш комфортно. Але коли заїхали до Франківська, побачили, що тут ремонтують дороги. Все б нічого, якби не об’їзд. А об’їзд був такими дорогами! Через різні промзони, та й дорогою то назвати важко.

Але ось ми вже витримали усі випробування, що чекають карпатського мандрівника. Навіть незважаючи на дрібний дискомфорт та інші труднощі, я вважаю, що мандрівка вдалася. І ось ми сидимо за чашкою чаю в привокзальній столовці і згадуємо цікаві моменти, ділимось враженнями, дивимось відзнятий матеріал. На диво це напевно найбільш вдалий мій досвід походу. Я не лінувався зайвий раз дістати камеру або змінити об’єктив. І тепер маю гарний щільний без дірок матеріал. А ще мій напарник та я не лінувалися йти і гарно пережили усі випробування. Пощастило з усім: гарно співпав транспорт, добре розрахована харчова розкладка, і навіть дощ, стислий графік і чималий маршрут гарно поєдналися воєдино.

Спорядження для походу на 6 днів в Карпати


Категорія:

Гори