2 серпня 2017

Найкращі рішення приймаються спонтанно. Моя душа явно прагнула вражень, і похід в гори став чудовою ідеєю. Ми мандруємо вже 5 років, а на Говерлу ще ні разу не ходили. Треба було негайно виправляти цю помилку) вирішено - йдемо на Чорногору. Тож речі зібрані, настрій чудовий, і ми в передчутті нових пригод.
Наша подорож, як зазвичай, розпочинається в потягу.
Київ-Рахів
Гранд мерсі Укрзалізниці за такий чудовий рейс Київ-Рахів, який доставляє тебе до підніжжя гір!)
Раховоз пейзаж
Незважаючи на спеку, їхалось доволі комфортно, а коли розпочались гірські краєвиди і тунелі, очі неможливо було відвести від вікна.
Вікно в Карпати
18,5 год - і ми на старті нашого маршруту - в с.Кваси.
Платформа с.Кваси
Глянули по карті, куди йти, і вперед по шпалах, до пропускного пункту Карпатського біосферного заповідника.
Руїни
Привітний дядько зареєстрував нашу маленьку групу, попросив розводити вогонь лише у відведених місцях, і чомусь сказав, що до Петроса маркування червоне, а з Петроса - синє (хоча на карті весь Чорногірський хребет промаркований червоним). Ми так і не зрозуміли, чого він так сказав, може, хотів нас послати в село Говерлу, нащо нам ті гори).
Чорногірський Трек
В путь! На вулиці за 30 градусів, доводиться постійно пити воду, але безхмарне небо в цьому регіоні все одно тішить. Йдеться неважко, набори висоти невеликі, втомлюєшся тільки від численних привітань з туристами і ягідниками-грибниками.
Альтанка біля джерела
Привал у нас був на пол.Менчул, звідки відкриваються круті краєвиди. У нас закінчувались запаси води, і ми запитали у прохожих, де її можна дістати.
Менчул
І на жаль, це була наша помилка, бо таким чином ми зійшли з маркування, та ще й наразилися на неприємну пригоду. Струмок ми таки знайшли, і почали готувати борщ від ХАРЧІ. Раптом почувся звук двигуна, і ми стали швиденько переносити розкладені наплічники та інші торби в кущі, на іншу сторону дороги, лишилась тільки маленька сумка. То був джип, який, як ви напевно здогадались, проїхався по тій торбі яскраво-салатового, НЕОНОВОГО, кольору, яку неможливо було не помітити. А в ній похідна чашка, пластикові виделки (які довелось взяти, бо одна з дерев’яних ложок зламалась ще в поїзді), і все в згущику… Ми трохи засмутились, полаяли того наглого водія, що катається на машині по заповідниках ( Україна…)
Джипер
, але подумали, що то не найгірше, що могло трапитись. А якби там була техніка?
Гаплик чашки
Після того привалу ми швиденько рушили в напрямку Петроса, бо хотілось засвітла добратись до місця ночівлі, та й назнімати трохи матеріалу.
Дорога на Петрос
До марки ми дійшли доволі швидко, на Чорногорі навігатори не потрібні - все, як на долоні.Хоча маркування там не хтозна - яке, помітки стерті і доволі рідко, і що мене особливо напрягало - дуже мало вказівників з відстанями. Це створює проблеми для таких, як ми, хто іде цим маршрутом вперше, бо ти не можеш розрахувати свій час і можливості.
Мапа
Але хоч-не-хоч, вершину видно, і ти вже не можеш зупинитись, бо слина тече і хочеться на неї пошвидше) І от ми на Петросі, але кайфу малувато: сильний холодний вітер змушує нас майже одразу спускатись.
Спуск з Петроса в бік Говерли
Спуск з Петроса доволі стрімкий, тому не сходимо, а летимо вниз) але нам це на руку.
г.Петрос
Ночівля у нас була на полонині Головчеська, де крім нашої було ще з 5 палаток. Ми поставили намет, набрали води, повечеряли, і насолоджувались величним Петросом, та й, краєм ока, вже поглядали на красуню-Говерлу, що чекала нас завтра. Трохи вечірніх фото - і міцний гірський сон.
ночівля на пол.Головчеська
Наступного ранку встали з хорошим настроєм.
Вид з намету
Просто диво, в нас був абсолютно сухий тент.

Ранковий Петрос
Ранкова кава

Так-що ми швидко зібрали речі, поснідали і вирушили на штурм.
Марічка
Було дуже спекотно, весь час хотілось пити, зате ми стали помічати, що засмага в нас скоро буде, як після моря:) десь за годинку шляху ми підійшли до Перемички.
Перемичка
З цього місця вершину вже видно дуже добре, і, трохи перепочивши, ліземо наверх. Варто відмітити, що на Говерлу підіймається купа поляків, деколи здається, що їх більше, ніж українців. Але наших впізнаєш усюди. В якийсь момент нас догнала групка тінейджерів. В одного з них на плечі був бумбокс (пам’ятаєте, як в 90-х модні хлопаки так ходили), з якої гепав драм’н’бас… Ми подивилися одне на одного і зрозуміли, що тре трохи відстати) Коли музику перестало бути чутно, ми продовжили підніматися далі. Потішилися овечками: скільки раз бачила, а завжди милуюся.

Вівці під Говерлою
Вівчар

Кілька десятків кроків - і ми на вершині, а далі… наші обличчя стають сумні, як кажуть, у всіх мандрівників з рюкзаками.
Марчка на Говерлі
На Говерлі десятки-сотні пакарітєлів, продаються медальки, чай-кава-3в1, - комерція, комерція, комерція.

Комерція
Чай кохве капучіно

Трохи присіли на схилі - панорами відкриваються дуже гарні, гора не винна, що її так мучать.
Сміття на Чорногорі
Та тут з'явилися наші давні друзі на чолі зі своїм диск-жокеєм) у них був виявляється гід, і коли вони такі собі розвеселілі кудись рвонули, він їх опам’ятав: “Рєбзя! Куда пашлі! Вадапад в другой старанє!” Рєбзята зупинились, чекаючи провідника, і собі щось жваво обговорювали. Та тут бачу, що ді-джей танцює, як зірка Бродвею. А тоді підходить знову ж той гід: “Ти что, думаєш, я танцую? Ета значіт “іді сюда”. А той відповідає: “Аааа! а я думал, ти зал качаєш…” Завіса=)
Селфі
На такій позитивній ноті ми починаємо спуск з найвищої точки України, і йдемо далі Чорногірським хребтом. В якийсь момент Богдан каже:
- Ти знаєш, я на Говерлу більше не піду. Хіба що зимою.
- Але ж зимою треба кошки, а в нас нема.
- Які ще кошки? Говори правильно - кіцьки!
“Кішки” - говорять україномовні альпіністи. Але в нас своя версія. Одразу в тему історія, яку нам розповів один таксист. Зима, мете снігом, а на Говерлу зібрався грузин. Той дядько такий совісний, старається його відмовити, каже, що в нього спорядження нема, що треба мати кошки. а грузин йому: “Дарагой, а зачєм мнє кошка на Гавєрлє?” Отак)
г.Говерла
Повертаюсь на Чорногірський хребет, де ми вже годин 6 чимчикуємо.
Озеро
Вкотре подивившись карту, розуміємо, що в нас настільки прогулянковий темп, що плани з Дзембронею/Шибеним накрилися мідною мискою. Кілька гір ми протраверсували, і на схилі Туркула настрій дивовижно піднявся, бо ми побачили Несамовите.
о.Несамовито
Швидко по ходу був розроблений план виїзду на завтра: зворотних квитків у нас не було, тож було вирішено зранку спускатися в Заросляк і звідти вибиратись у Ворохту. Сьогодні ми матрасимо)
о.Несамовите
Легендарне Несамовите в той день вибачило нахабність скупатися в ньому, бо погода була ясною і вночі, і наступного дня. Неймовірно, як таке маленьке і мілке озеро, але в оточенні величних гір, може бути настільки гарним! Ми провели на березі дуже багато часу, фотографували, знімали, я пищала від кожної жаби (напевно, я їх тим добряче дістала, бо вночі якась одна з них в знак помсти нагло стукала-стрибала з мого боку тамбуру=).

Захід сонця під Туркулом
Марічка на каменях

На березі було десь з десяток наметів. Тішить, що на березі сміття насправді дуже мало, але паліїв жерепу достатньо, напевно, навіть більшість. Щоб зрозуміти шкідливість того, людям просто треба час. Бо тим, хто вийшов на один раз, нічого не поясниш, а якщо людина буде ходити в гори далі, вона сама це зрозуміє.
Матрас на несамовитому
Класна затишна ніч, десь збоку хлопці грають на укулеле і співають, засинаємо…

Несамовите вночі
Богдан біля озера

Пробудження в нас вийшло трохи пізнім, сонце вже добряче шкварило, - далося взнаки довга ніч, - але стараємось швиденько зібратися, випити на дорогу води - і гайда. Десь за годинку в місці для кемпінгу трохи присіли, поновили запас води і поснідали.
Привал
Йдемо стежкою вниз і знову постійно вітаємось, людей дуже багато, інколи важко розминутись. Але навкруги так гарно)

Чорногора
Дорога

Зліва бачимо метеостанцію Пожижевська.
Метеостанція
Ми й незчулись, як опинились на турбазі.
Заросляк
А далі…. нам щастило, як псам на Андрія. Перший зустрічний чоловік виявилась таксистом, який погодився нас відвезти до Ворохти з іще одною парою. В дорозі ми трохи хвилювались, бо до потяга лишалось мало часу, а їхати до Тернополя автобусом ой як не хотілось. Але ура - на вокзалі станції Ворохта ми за 15 хв до відправлення!
Залізничний вокзал у Ворохті
А далі такий собі укрзалізничний блокбастер):
- Доброго дня! Є які-небудь квитки на Тернопіль?
Касир стурбовано дивиться, і сама напевно в шоці відповідає:
- Ви не повірите, є!
- О Боже! Нам два плацкарти!
- Так, зараз проб’ю… одне верхнє, одне нижнє… так, тільки не зависни зараз, тільки не зависни… Завис! ну, я зробила що могла… давайте ще трохи зачекаємо.
5 хв до відправлення. Тут касир радісно, ніби за нас вболівала:
- Вийшло! Є! Тримайте, ваш вагон зупиниться десь за сквериком.
Ми в захваті вибігли на перон, бажаючи здоров’я милій касирці і всій Укрзалізниці, майже одразу приїхав потяг, і… видихнули.
Рахів-Київ
Квест “Із Заросляка на Тернопіль” пройдено. Наш Чорногірська подорож завершилась.
Транскарпатський Плацкарт
Не знаю, як хто, а я, незважаючи на те, наскільки важким був похід, вже в дорозі назад придумую і роздивляюся нові маршрути. Ще не від’їхавши, хочу повернутися. Ніякі м’які ліжка, гарячий душ і духмяна їжа не можуть відволікти мене в той момент від думок про гори. Бо вони дають нам щось більше, ніж може цивілізація, - відчуття спокою і тихого щастя, роблять нас ближчими і чеснішими, а натомість забирають всі тривоги і сумніви, і ти повністю розчиняєшся в їх могутній величі...


Категорія:

Гори