22 серпня 2013

 

Кожен похід в гори – то маленьке свято. Хоча, чи маленьке)) Кожного разу бачиш щось нове – і відкриваєш нове в собі, пізнаєш свої сильні і слабкі сторони, народжуєшся по-новому… і радієш, і відпочиваєш, і мрієш)

Так було і з нашим серпневим походом в Мармароси...

7.JPGМармароси (Мармарош) – гірський масив в Східних Карпатах, розташований. Називають ці гори також Гуцульськими Альпами – через неймовірну мальовничість і тутешню флору. Головною точкою нашого маршруту була г.Піп Іван Мармароський, найпопулярніша гора в Мармах).

Коротко про добирання: поїзд Київ – Івано-Франківськ, далі автобусом Франківськ – Мукачево до Ділового, початку нашого шляху. Автобусом їхати важко, квитки не дають тобі гарантії сидячого місця і водій постійно підбирає пасажирів по селах) Так що їхали ми з наплічниками на колінах, що в Еталоні і в літню жару було жахливо)

1.JPG

Нарешті Ділове) йдемо до прикордонного пункту – для пересування вздовж україно-румунськаого кордону потрібен пропуск. Ми скидали заяву по емейлу десь за два тижні до виходу, так що в потрібний день пропуск був готовий.

5.JPG

Рушаємо! Довгий час треба йти вздовж потоку Білий. Спочатку цивілізація і людські будинки, потім мармуровий кар’єр (Мармароси є Мармароси ), і нарешті тиша і класна лісовозна дорога. Оскільки приїхали ми в Ділове пізно, після обіду, то не було сил і часу відходити далеко. Так що заночували на галявині біля потоку) нехитра вечеря, похідний душ – і поринаємо в солодкі сни))

9.JPG

Наступного дня встали десь біля 7.00. Розвели багаття, почали готувати грибну юшку, нямка)) але вже біля 7.30 побачили гурми туристів! Близився День Незалежності, так що мало бути людно, але все одно шок) поснідали, позбирали речі і гайда в дорогу))

Дорога була далі дуже хорошою, часто проїжджали місцеві на мотиках, квадроциклах і Нивах, але людність лякала) все-таки в гори втікаєш від цивілізації, а тут – на тобі – вона тебе і в Карпатах наздогнала)

В той час стежка була ще немаркованою, і йшли ми по карті. Але в момент переходу через Білий трохи засумнівались, і вирішили перепитати місцевих. Наші здогадки підтвердились, і ми почимчикували далі)

12.JPG

Набір висоти відбувався серпантином, йти було не дуже важко, горя додавали тільки непрофесійно важкі рюкзаки а легхоходом можна йти, гуляючи. На шляху по праву сторону побачили закинуту гуцульську хату, на жаль, там свинюшник і використовується вона очевидно для місцевих алкотрешів… Але здалека було вже видно Попа, це покращило настрій) зробили маленький привал, поїли батончиків, запили гірською водичкою і йдем далі.

17.JPG

Місце для ночівлі, як і планували, було полонина Лисича. На підході до неї дуже гарно, тож почалися фотографування зі всіх можливих ракурсів) На самій полонині вже здалека було видно кільканадцять палаток, тож ввечері мало бути весело і не тихо)

20.JPG

Намет поставили на пагорбі, набрали води і почали готувати вечерю. Незабаром до нас приєнався вівчарський песик – класний такий, білий, волохатий. Але туристськими харчами явно розбалуваний)) ніякого хліба і галет він в нас не зацінив і побіг далі, в пошуках кращої долі (і їжі).

26.JPG

Вечір таки був шумним, але мандрівники – люди класні, тож гамір і пісніц до пізньої ночі нас не засмутили)

 

 

 

Нарешті ранок 24 серпня. Наш Піп був вже як на долоні, так що ми не поспішаючи поснідали і рушили до вершини.

 

47.JPG

Вирішили обрати одну з альтернативних стежок, а не «як люди ходять». Спочатку все добре, але потім… розуміємо, що пертися вгору доведеться навпростець)) в якийсь момент ми подумали, що точно йдем правильно: за нами йшов хлопець, а десь далі ще кілька людей, але коли ми зустрілися, виявилось, що вони теж вперше, і теж не знають дороги)) ну нічо – вирішили ми – і продовжили підйом. Потім підійшли уже й до цивілізованої стежки, якою за півгодини вийшла на Попа.

31.JPG

Вершина – класна)) вид просто чудовий…. напевно) бо погода зіпсувалась, і все було туманним)) ну звичайно, всі як діти тішились з прикордонних стовпчиків, бігали на «територію Румунії» і показували одне одному смс-ки про роумінг))

31.JPG

Знову десятки фоток, в тому числі і на наш Zorki, святкування вершини чаєм зі смаколиками, і попрощавшись із супутниками, повертаємось вниз.

28.JPG

Цього дня ми вирішили зайти на полонину Берлебашка. Чули, що там є колиба, і таки надіялись на неї, бо хмари все насувались і сухості не обіцяли)

49.JPG

Єее! Ще здалека на мальовничій полонині бачимо чорнову колибу і біжимо до неї, як діти. Вдолині є ще одна колиба, там були люди, і виднілися загони з вівцями та коровами.

50.JPG

Спочатку було не дуже комфортно – до темряви ми чекали, що сюди теж можуть вівчарі підійти, але надія горіла, як наша вечірня ватра з незмінною юшкою, і ми були самі))В колибі по центру є  місце для вогнища, над яким в даху діра. А по периметру лави, на яких ми і спали, і речі всі порозкладали. І мушу сказати, то була чарівна, казкова ніч: по даху стукотить дощик, а ми в теплі і комфорті сопимо собі до ранку))

51.JPG

 

Ранок. Свіжий, ще трохи мокрий, але вже не та злива що вчора. Починаємо збирати рюкзаки, вже додому, і дуже раді, що все сухе і не треба тратити час на просушування. Топаємо трохи в дощ, не те щоб дощ – мряка, терпіти можна.

54.JPG

Доходимо до Ділового, і традиційно – до магазину по екзотичну цивілізаційну їжу (здається, то були банани і морозиво ). Одразу на зупинці ловимо попутку до Рахова, оскільки розраховували встигнути на раховоз. Не судилося)) запізнились буквально на 5 хв… Так що нас чекали стоячі місця до Франика, в грозу, і з шаленим водієм, від бравування якого деколи закривали очі)).

Франківськ, вокзал, довге-предовге чекання на поїзд до 3 ночі. Та незважаючи на те втомливе сидіння, на страхітливий сморід залу очікування і втому, повертались ми з відмінним настроєм і горою емоцій. Ну, і бажанням повернутись в Мармароси ще не раз ;))

 


Категорія:

Гори