День перший
Наша компанія з 4х чоловік (3 хлопці і одна дівчина) почала свою мандрівку о 12-тій годині з села Мислівка.
Стартували ми, як і раніше, маркованим маршрутом вздовж р. Свічі і р. Правича до полонини Мшана. 
Там вже о 17тій ми смакували грибну юшку і чай. Вирішили надовго не зупинятися і рушили на г. Горган Ілемський. 
Успішно відшукали початок траверсного райштоку вздовж хребта. Пішли ним. Ходили тут на початку літа, тоді маркування не було, а от маємо жовте маркування. 
Озеро Аршиця є джерелом четвертого струмка, тому довелось лічити струмки, що перетинають райшток Коли дійшли до четвертого струмка, то побачили сухе річище. 
Зважаючи на те, що вже темніло, вирішили не шукати його в темряві, а піти до наступного струмка, де ночували минулого разу. На вирубці, де тік п'ятий струмок, було багато дров, струмок не пересох, а ще було кілька більш-менш горизонтальних місць, де можна поставити намети. Дістались ми до того місця вже у цілковитій темряві. Варимо чай і засинаємо як сурки...
День другий
Прокинувшись вранці наступного дня, ми виявили, що наші ноги зовсім не болять, що дивно, зважаючи на шлях який ми вчора пройшли.
Вмилися, почистили зуби, підкріпилися вівсянкою зі згущиком і ізюмом (нямка:)), 
збираємо табір і рушаємо на пошуки озера Аршиця. Вже в світлі дня роздивились пересохлий струмок, і те, що вчора здавалося геніальною ідеєю, сьогодні відпало, а хотіли ми йти вверх тим річищем. Струмок мав багато завалів з стовбурів дерев, тому вирішили обійти збоку лісом. 
Шукати довго не довелося, буквально 10 хвилин нескладного підйому - і ми знайшли озеро. Аршиця сильно обміліла, води в озері метр-півтора, від сили. 
Озеро дуже схоже на Росохан, тільки вище. 
Фотосесія, їмо чорницю, годуємо комарів і гайда далі. 
Спустившись до стежки, траверсуємо Аршицю далі. Стежкою йти приємно і не тяжко, милуєшся первозданною красою аршицьких лісів. 
Через кілька годин доходимо до місця, де до траверсу знизу примикає стежка з чорним маркуванням, то є стежка до Росохану. 
Біля озера зробили привал, виявили, що рівень води впав на метр, в порівнянні з минулим походом (кінець червня). 
Назбирали чорниці, варимо щось на зразок компоту чи кисілю. 
Минулого разу в нас забракло сміливості купатися в крижаній кришталевій воді Росохану, але тепер я вирішив, що просто повинен скупатися тут. Роздягнулися, трохи порозтирались водою, готуючи тіло до неминучого стресу. Пірнули всі разом на рахунок три, пробули у воді може секунд 5:) вода просто крижана, не міг зрозуміти - мені холодно чи я в окріп стрибнув. Викарабкались на берег дуже швидко, сохнути майже не довелося, тіло було таке гаряче, що вода вмить сама випарувалась ). 
А нагорі нас чекало два армійські казанки гарячого чаю. Минулого разу ми ночували на поличці над озером, потім я дізнався, що нижче по стежці знаходиться «Гуртожиток лісорубів». Його навіть чітко можна роздивитися зі супутника. 
Хвилин сорок - і ми вже оглядаємо якусь будівлю, схожу на хлівчик, а поряд стоїть величезна як на гори будівля. Поряд з будівлею, за багаттям спілкуються люди, лісоруби - подумав я; як виявилось пізніше, то були ягідники. 
Один з них запропонував нам переночувати в одній з кімнат гуртожитку (на той момент лише дві кімнати мають шибки у вікнах). Цікаво було поговорити з людиною, яка живе в горах, ягідник розповів нам багато цікавого. Про те, як поводитись з зміями, про свою зустріч з ведмедиком, про те, як довше зберегти ягоди і гриби. Слухати його можна було дуже довго і цікаво, але вже смеркалось і пора було спати…
День третій
Рано вставати ми не квапились, зварили юшку, прийняли душ.
В планах на сьогодні мали: залізти на г. Молода і спуститися до полонини Солотвинки. Рушили від гуртожитку в напрямку Осмолоди. 
Дійшли до мшанського лісництва, там є гарно облаштований пункт відпочинку, невеличкий привальчик - і ми знову в дорозі. Прогавили початок червоного маркування, що вело на Молоду і пройшли далі ніж треба, мусили вертатися. Біля підніжжя Молодої ми опинилися о шостій вечора, і почали набір висоти. 
Початок підйому на гору видався нам нелегким, ніякого серпантину, просто крутий і прямий набір висоти. Води ми з собою мали літрів зо три, і ще навіть не вибравшись на гору, видудлили все до краплинки. 
Опинилися на вершині Молодої лиш о десятій вечора, а до Солотвинки йти ще не менше півтори години, повмикали ліхтарі й вже в темряві дійшли до полонини. На полонині нас підбадьорила табличка, мовляв: «Вода 350 м.». Ми вже й зраділи і пішли за вказівником, спускались хвилин 15, намотали явно більше 350ти метрів, далі ще один вказівник: «Вода 20 м.» шукаємо далі. Через деякий час пошуків знаходимо те місце куди нас "послали", обкладена камінцями ямка, де на дні, навіть не грязюка, а просто волога земця, ні краплинки води. Розкопали трошки землі, в надії, що на ранок щось з’явиться. Пішли назад до місця першого вказівника і полягали спати спраглі.
День Четвертий
Прокинулись четвертого дня, від того що щось дзеленчить дзвониками, і щипає траву, а щипає все ближче … ближче…
Тут до мене доходить, що це певно коні, потрусив намет руками, а то вони з такими темпами невдовзі намет з’їдять). Поснідали і напилися, якщо так можна сказати, чорницею, і зловивши бодрячка, йдемо, поки є сила. Складно передати словами, як важко йти по хребту без води, намучилися ми добряче, ще ніколи я так не хотів води... 
Найближче джерело мало бути аж на схилі Яйка Ілемського, а туди було 4 години ходу. Без води чотири години здаються вічністю. На Яйку нас чекало ще одне розчарування: колода, з якої раніше лилася вода, була зовсім пересохша. Не дуже задоволені цією новиною, спускалися ще пів години до полонини Мшана. 
Чесно кажучи, не думав, що можна так швидко бігти згори з наплічником. Побачивши якесь віддзеркалення, ми бігли так, що рюкзаки висіли не на плечах, а тягнулися вниз пахвами. В момент витягнув з рюкзака казанок і відразу випив літр води, потім ще близько літру, але вже смакуючи. На замітку, якщо ви довго не пили, не кидайтеся на воду… Шлунок до того втягнувся, що їсти не хотілося, лише через кілька годин я зміг впхнути в себе кілька ложок вівсянки. Був день неділі, тому на Мшані ми зустріли багато людей, які теж вирішили заночувати тут, наступний день ми мали швидко дійти до Мислівки і доїхати звідти до Стрия, тому мали завтра рано встати і швидко зібратися. Звечора зварили юшки, щоб зранку лиш розігріти. День був важким, але врешті-решт, заснули ми задоволеними…[mudslide:picasa,0,100268455114061411707,5921120205659264849,47,320,center]
День П’ятий
[mudslide:picasa,0,100268455114061411707,5921120205659264849,48,160,left]Встали на світанку, розігріли вчорашню юшку, зварили запашної натуральної кави, заправивши її згущиком, гарненько поснідали, зібрали манатки, і рушили вниз до Мислівки.
Думали, що на дорогу в нас піде багато часу, але на диво, впоралися швидше, тому мали час відпочити і покупатися у р. Свіча. Привели себе до ладу, помилися, поголилися, вдягли свіжі речі і зайшли в Мислівку, відразу на вході нас зустрічає магазинчик, де досі збереглися радянські ціни, напхавшись вдосталь морозива та напившись ситра, прощаємось з горами і їдемо додому…
