Додано відео
Як смола тягнуться останні дні останнього робочого тижня. Все тому, що вже чекають білети, і вже готова продуктова розкладка на тиждень. І от вирішальний день - традиційна метушня. Рюкзак запакований і зважений ще зі вчора, всі речі звірені зі списком. (про Спорядження окремо). Зважаючи, що це зимовий похід на 7 днів, то вага в 20 кілограмів не є критичною. Тим більше, з кожним днем, вона має суттєво зменшуватись. Як і було заплановано, брат заїхав до мене. Ми розподілили вантаж, підкріпилися перед дорогою, і рушили на поїзд. Все - ми вже в поїзді, і він везе нас крізь ніч до гір, за якими ми вже дуже скучили. 6 ранку- Франківськ, щоб не чекати автобуса Івано-Франківськ - Калуш, і не ризикувати спізнитись на Маршрутку Калуш - Осмолода , ідемо на вмовляння приватного перевізника, і за 35 гривень їдемо швидко і з комфортом.
10 ранку, трохи пом’яті і втомлені після 2-х годинного трясіння по не найкращої якості дорогах ми в Осмолоді. Жваво надягаємо рюкзаки і чимчикуємо, час від часу роблячи знімки.
По дорозі зупинилися, пообідали, випили запашного трав’яного чаю з печивом.
Снігу ставало все більше з набором висоти, тож я відразу вдягнув бахіли.
Є відрізок коли стежка йде руслом струмка, тут можна напитися і пнабрати води з собою в дорогу.
Милували око засніжені смереки, і віддалені вершини сусідніх гір, аж дух перехоплює.
В один момент стежка різко повертає праворуч, тут її важливо не прогавити. В мене вже 2 рази так виходило:)
Взимку ходити важче, час переходу варто множити на 2, а то й більше. Останні метри до траверсу давалися важкувато. Але як тільки побачили траверс, ноги йшли самі. Час від часу провалювались в якісь нори, чи якісь дірки між камінням.
Почало смеркати, навіть ноги, які до того йшли на автоматі, почали відмовляти, ти ніби кажеш іди, а вона не хоче. Але щастя, що до хатки залишилось не довго.
Дійшли, нікого немає, хвала добрим людям, що лишили після себе чимало дров. Бо сили ще йти сьогодні по дрова не було. Брат розтопив буржуйку, я сходив за водою.
Сушились, пили чай, готували борщик. Борщ з тушняком, сметаною та сухарями, вийшов на славу. Вночі декілька разів вставали, щоб підкидати в пічку. Спальники були слабуваті, тому вирішили перебратися в кімнату з пічкою, хоч там і тісніше.
Прокинувшись зранку, взялися до роботи.
Треба було заготовити дров, щоб і нам вистачило і тим, хто прийде після нас. Знайшли предостатньо сухостою, може трішки далі, ніж хотілося, але предостатньо.
Дров заготовили чимало, має і нам вистачити, і майбутнім відвідувачам. Трохи поприбирали в хаті, бо їжу що лежала на поличках, внюхали миші і почали нещадно її патрошити.
Тож, шановні відвідувачі туристичних притулків, старайтеся підвішувати їжу, яку залишаєте, бо інакше користі з неї мало, лиш клопіт.
Цього разу старався якось урізноманітнити харчування в поході, і зима тут мені пішла на зустріч, можна брати безліч продуктів які б зіпсувалися влітку. На вечерю планував зробити квасолю з томатно-сметанковим соусом. Так як квасолю треба замочувати більше 6 годин, то я залив її водою ще зранку, ледь не розірвало флягу. Квасоля так набухла, що аж дно в флязі випукло, а саму квасолю довелося виковирювати з фляги ложкою, хоч і горло фляги чималого діаметру. Незважаючи на все це, вийшло дуже смачно. Ще й на ранок лишилось. Прокинувшись на світанку, швидко зібралися і почали спуск.
Пустився сильний сніг, йти було вахкувато, але пейзажі від цього ставали ще ганішими і казковішими.
Снігу ставало все більше. Я був дуже радий що ми мали Бахіли. На крутих ділянках спуску ми іноді сковзались як на лижах, було весело.
Білі завіса закривала сусідні вернини. Дерева одягалися пишний білий одяг.
Наступною точкою нашого моршруту був Гуртожиток лісорубів. Дійшли туди швидко.
В приміщенні було досить брудно, тож у брата чимало часу пішло на прибирання. А я тим часом заготовляв дрова. Пічки в гуртожитку жахливі, на те, щоб нагріти грубку, у нас пішло 5 годин!. І найцікавіше: коли вона все ж нагрілася, кімната не спішила нагріватися.
То ж спати було холодно, незважаючи на грубу. Напевно тому, що приміщення давно не опалювалось і стіни були зовсім холодними. Ранок зустрів нас снігом, за ніч його випало дуже багато, і тепер було по коліна. Незважаючи на це, ми не хотіли ще одну ніч мерзнути в гуртожитку. Поснідавши та випивши гарячого шоколаду, вирішуємо спробувати піднятися на Яйко Ілемське. І не даремно: не пройшли ми й 5 хвилин, як ззаду нас наздогнав лісовоз (в кабіні було двоє, водій та експедитор). Так як в кабіні місця для двох хлопців, ще й з чималими рюкзаками, не було - нам любязно запропонували підкинути нас на платформі позаду кабіни. Ми люди не горді, тому з задоволенням погодились. Поїздка видалася веселою, ми мали добряче триматися, бо кожна яма чи гілка так і хотіла скинути нас. Подякували дядькам за послугу, пригостивши їх цукерками. Таким чином, ми зекономили не менше години, а може й більше, враховуючи те, скільки снігу випало. От ми вже біля підніжжя гори, попереду нелегкий підйом вирубкою. Дійшовши до лінії лісу, думали що снігу буде менше, але не там то було, тут його було стільки ж як і на вирубці.
Увімкнули навігатор, і валили напролом, аж доки не побачили ледь видні сліди. Нам пощастило, ми вийшли на треверс, яким не так давно ходили, тож ми знали, куди йдемо, і йти було набагато легше.
Невдовзі ми стояли на підйомі до хатки, підйом був дуже крутий, тому йти по коліна в снігу було дуже важко. Напевно з годину місили ми сніг поки не побачили хатки. Судячи з того, що комин був завалений снігом, в хатці нікого не було. Так і є, знову подяка туристам, які лишають після себе дрова. Криничка біля хати, замерзла, тому мусили топити сніг. Порівняно з грубкою на гуртожитку, тут буржуйка, справлялася з своїми обов’язками на 300%.
Вже за 15 хвилин можна було знімати куртки, а ще через 15 взагалі можна було сидіти в футболках. Я вирішую трохи пофотографувати, прошу брата поворушити жар в пічці, щоб на фото були іскри. погодився. Стою собі фотографую, затвор відкритий, ловлю світло, тут з комина півтораметровий стовп полум’я. Думаю: Брат геть здурів, невже газ з балона в буржуйку пустив ? Забігаю в хату, питаю: "що то було ?"
Брат сміється, й показує на пляшку в кутку. Хтось лишив якийсь шмурдяк, і трішки лишалось на дні, то він його й вилив в пічку. Готуємо їсти, варимо чай, лягаємо спати. Прокинувшись зранку, беремося за роботу, знову потрібні дрова, на цей раз дрова виявилися ще далі, а снігу ще більше. Тому цього разу задача ускладнювалась.
Дрова знайшов, на метрів 50 вище хати, хоч дістатись туди було важко, зате спускати їх по снігу було дуже легко. Так за кілька годин наносив вдосталь дров. Коли вертався з черговою колодкою, то побачив, що щось лежить біля хатки. Рюкзак - у нас гості. Четверо чоловіків вирішили перейти з пол. Гича на Яйко, але було дуже багато снігу, тому їм довелся ночувати, 2 ночі на хребті. Замерзлі, мокрі, ті не тямили себе від щастя, що добралися до тепленької хати. першим ділом пригостили туристів кавою з цукерками. Хлопці сохнуть, сушать одяг. Говорили цілий вечір, про гори, про життя... Наступного ранку, плануємо прокинутись на світанку, що пройти якомога більше і встигнути дійти до гуртожитку. Світанок був вартий того, що так рано вставати. Світив місяць та зорі, не витримав - вирішив то зафіксувати.
Фото не передають і соту частину тої краси, яка була вживу. Прощаємося з нашими новими друзями і йдемо на спуск.
Дуже довго проходили вирубку, снігу там було по пояс, а місцями і більше. Спустились, ще година і ми вже на гуртожитку. Не очікували ми що так швидко дійдемо. Ще більша частина ходового дня попереду, тож вирішуємо йти в Осмолоду, якось не охота знову ночувати в брудній кімнаті з грубкою, яка зовсім не гріє. Після обіду, вдарив дуже міцний мороз. Зупинились випити чаю та пообідати, а газ не хоче горіти, замерзає, довелося підігрівати сухим спиртом. Ще до смеркання були в Осмолоді, заночували "Арніці", як це добре прийняти гарячий душ! Мали ще день в запасі, бажання сидіти в хаті не було.
Тому приймаємо рішення збігати на Плісце. Незважаючи на те, що перед нами ходила група, йти було все одно важко. Дійшли, в кімнатах встановили маленькі буржуйки.
Ще в притулку з’явився контейнер для відпрацьованих батарейок та аптечка, що радує. П’ємо запашиний чай з гілочок малини та чорниці та спішимо вниз, до темряви не довго лишилось.
Йдучи з гір, розумієш, що вже за ними скучиш, цей тиждень був дуже гарним і веселим. Сподіваюсь, мені вистачить цих вражень на якийсь час, і робочі сірі будні вже не будуть такими сірими...
