Спробували з'єднати пішки свіжо-прочищеною стежкою Кукул і Чорногору. Зайшли в осінь - і ледь видерлись з лап зими. Отримали море вражень і нового досвіду, перевірили нове спорядження і власні сили. Зрозуміли, що непогода на Чорногорі взимку - то не жарти. Видимість не більше 5-10 метрів, штормовий вітер, сніг і мороз.

День 1

Піша частина маршруту у нас почалася на станції Вороненко. Тут же нам трохи підняв настрій місцевий вуйко: "Ви ж до темна не ходіть, тут воуки є!". Долина досі залита туманом, сонце світить та не гріє я кілька тижнів тому. Дуже нетривка пора, меланхолійна. Мені таке до вподоби, коли йдеш і не знаєш, що буде далі. Потихеньку розминаючись виходимо з села, починається не дуже естетична і приємна частина маршруту, підйом роздовбаною і брудною дорогою на хребет. Але так усе важко як здавалося. Не встигли ми захекатися, як уже подолали перший підйом. Ось ми уже п'ємо каву на полонині Буковина. Як я вже говорив, пора уже прохолодна, тому довго не посидиш, одягаємо холодні вологі рюкзаки і йдемо далі. Дійшовши до господарства на полонині Григорівка, думали зупинятися тут. Навіть розпалили ватру, пообідали. Але Ярику не сиділося, той ще мало замахався і хотів пригод. Що ж, дійсно, ще не так пізно, вирішуємо пройти трохи далі. Великого бажання не було, але я розумів, що завтра то нам може зекономити багато сил та часу. Покидаючи хатинку ми побачили як зза Чорногори сунула величезна грізна хмара. Сонце вже заходило за обрій. Хатки на полонині Середня були трохи занедбані і без пічки. Вже темніло, коли ми дійшли до господарства на пол. Озірна. Тут усе добре, крім того, що основна житлова будівля має дуже низьку стелю. Але то таке, можна жити. Джерело знаходиться трохи далі від будівель, треба трохи пройтися. І потік води досить слабкий, так що треба трохи почекати. Стандартні вечірні клопоти, вечеря, гігієна, сон.

День 2

Ранок другого дня був похмурим. Моросило, але не довго. Дощ перейшов в мокрий сніг, і дуже швидко усе ставало білим. Ми поснідали, і почали збиратися виходити на маршрут. Дуже добре, що наше спорядження зібране з розрахунком на зиму. Одягаємо ОЗК і як безсмертні, йдемо в зиму. Ще добре що ми вчора пройшли трохи далі, і тим самим зекономили собі годину-дві. Потім нам, це ще зіграє на руку. Проходимо повз будиночки на пол.Кукул і заходимо в ліс. Деякий час наш маршрут співпадає з маркованим. Але варто бути обережним і не пропустити їх розгалуження. Майже весь наступний день маршрут пролягатиме хребтом, яким раніше проходив старий, Польсько-Чехословацький кордон. Періодично зустрічаємо квадратні стовпчики з номерами і азимутом, далі це нам теж стане в нагоді. В лісі снігу майже нема. Спочатку йти досить просто, незначне скидання висоти. Але з часом починаються набори висоти, іноді під якимось не реальними кутами місцями ближче до 45 градусів. На одній вершинці, поставили пальник прямо на стовпчик і зробили собі кави, трохи перекусивши. В нагороду, за штурм) Чим далі ми йшли маршрутом, тим більше усвідомлювали, скільки ж праці було вкладено на його прочистку. Місцями ми просто йшли через лабіринт буквально прорізаний в деревині. В одним момент, підйом був такий крутий, що ми зняли верхній одяг, і йшли в термобілизні. Так було важко і жарко, що ми не встигали мерзнути. З набором висоти почала падати температура, на деревах вже були сосульки а не краплі води. Раптом сили кудись зникли. Певно це і є хороший приклад того, що величезна кількість енергії витрачається не тільки на рухову активність, а й на обігрів організму. Трохи поблукавши лісом, виходимо на зелений маршрут до Заросляка. У нас в планах було дійти сьогодні до озера Несамовите і ночувати в наметі, але ми розуміємо, що це буде дуже складно. І приймаємо рішення зупинитися в Заросляку. Ми дійшли до бази, коли вже починало смеркати. На наш подив база працювала, тут був адміністратор, в будівлі було тепло. Ми були єдиними гостями на базі, як сказала адміністратор, у них зараз низький сезон. Поки ярмарок ще закрився не повністю, ми бігом побігли взяти щось перекусити, готувати в номері на газу не сильно хотілося. Який же це кайф пройти важкий шлях, втомитися і прийти в цивілізацію, де ти в теплі, є гаряча вода і чисте сухе ліжко.

День 3

Прокинувшись зранку я першим ділом визирнув у вікно. Йшов сніг, гір не видно. Я знову подумки похвалив себе, що ми маємо спорядження ближче до зимового). Швиденько збираємося, заходимо на базарчик, п'ємо каву і йдемо як і запланували на Несамовите. Тут снігу, ще не дуже багато, і температура вище нуля. Ми досить жваво і завзято піднімалися. З набором висоти снігу ставало більше, а температура падала. Дорогою розминулися з групою. Вони вчора ввечері пішли в сторону озера і зупинилися десь на стоянку, не дійшовши до озера. А коли вони встали зранку, то передумали йти, бо не мали відповідного спорядження та й фізично були стомлені. Певно і ми б не захотіли сьогодні йти, якби вчора йшли до ночі, а потім ще й ставили намет. Ось ми і вишли з зони лісу, тут стало дійсно важко. Температура впала нижче нуля, була сильна хуртовина, стояв туман і дув сильний вітер. Видимість була не більше 10 метрів, слідів не було, стежка читалась погано. Ми з горем пополам зорієнтувались по GPS і пішли як кажуть "по приборам". Вперлися в хребет і пішли понад ним. Через якийсь час ми помітили, що одні кущі жерепу, виглядають сіріші ніж інші. Підійшовши ближче, ми помітили озеро. Видимість була така погана, що ми навіть не бачили протилежного берега. Ми розуміли, що якщо ми підемо далі, то зараз якраз слушна мить зупинитись і випити гарячого. Так і зробити, я набрав в Jetboil води з снігом з озера. Джерело шукати не хотілося, але так газу піде все ж менше ніж якщо топити сніг. Випили чаю, перекусили і вирішили все ж йти далі. Зараз у нас є можливість розвернутися, далі її може не бути. Нам треба піднятися на хребет. Від озера тут не великий набір висоти, але ситуацію ускладнювала погани видимість і сильний вітер зі снігом. На хребет ми видерлися, те що там робилося важко передати словами. Вітер був тут ще дужчий, видимість ще гірша, набагато холодніше і більше снігу. Ми спробували йти з південної, навітряної сторони хребта, але стежка там була не скрізь, тому мусили підніматися на гребінь. Добре що у нас була навігація і карта, так ми розуміли, що рухаємося правильно і в якому темпі. Ще допомагали старі прикордонні стовпчики. Вони стояли досить часто, але все ж не достатньо для поганої видимості. Вони давали мам розуміння прогресу пересування, і давали азимут і напрям руху відповідно. За години дві ми дійшли роздоріжжя. Прямо маршрут йшов на гору Ребра і до Обсерваторії на Піп Іван Чорногірському, а вліво йшла стежка на гору Шпиці. Нам на Шпиці. З однієї сторони ми раділи, що дійшли аж сюди. Мінусом було те, що зникли стовпчики. Далі орієнтувались по карті і навігатору. Тут дуже круті схили і є небезпечні карнизи, йти варто було дуже обережно. Ось ми і дійшли до спуску з гори, спочатку навіть пропустили його, нам було важко повірити, що таким крутим схилом може йти стежка. Але вона була, і іноді навіть читалася через сніг. У нас з'явилися нова проблема, стало темніти. А ми якраз тільки почали спускатися. Що ж, дістаємо і вмикає ліхтарі. Стежка періодично губиться, снігу багато, важко зрозуміти де вона. Але з навігатором знову її знаходимо. Схил ставав потроху плавнішим, зі спуском піднімалася і температура і потроху видимість. З неприємного, у нас не підвантажилась частина мапи де була гірська хатина Білий Слон (Ґаджина). Ну і стежку місцями було важкувато знайти. Лиш потім ми зрозуміли, що тут толком і відійти нема куди. Пройшли позначену на мапі криницю Довбуша, місцеві зробити сюди хресну дорогу і зробили тут альтанки. Враження від цього двоякі. Ми вже дві години йдемо в темряві, десять годин на ногах. Трохи демотивувало, не знання, де конкретно будиночок. Але через якийсь час з'явилося покриття і тайли мапи почали відвантажуватися, Найкумедніше, що той що нам був треба підвантажився останнім. До хатинки по прямій лишалося близько кілометра. Нас це підбадьорило і ми йшли веселіше. Невдовзі ми побачили світло, а згодом і будиночок. Видно було що всередині хтось ворушився, певно вони теж помітили наші ліхтарі. Нас зустріли і запросили всередину. Нам поселили, показували, що і де. Але для нас все було як тумані, настільки сильною була втома. Першим ділом, я прийняв гарячий душ. В притулку є два повноцінні санвузли (чоловічий та жіночий). Яке ж задоволення після важкого дня стояти під гарячою водою, і розуміти, що на сьогодні пригоди закінчились. Нас поселили в досить простору затишну кімнату. Тут по один бік стояли два двоярусні ліжка. З іншого був стіл і стільці. За бажанням можна поїсти тут, але ми пішли вниз в їдальню. Після важкого дня навіть звичайні речі даються важче. Так ми меланхолійно повечеряли запареними сухпайками і випили чаю. Мимоволі зав'язалася некваплива розмова. Ми розказали як там на хребті, розпитували про притулок, про побут. Персонал: приємні і цікаві люди, яким є що розказати і яких приємно послухати. Втома давалася взнаки, і ми скоро пішли спати. Навіть не пам'ятаю як заснув, мені здається як тільки моя голова торкнулася подушки я вже бачив сни.

День 4

Прокинувся я досить рано, сонце ще не освітило вершини гір. Погода була хороша, небо без хмар. Видно Чорногірський хребет, особливо гарно виглядала гора Ребра. Притулок поки що працює в тестовому режимі, багато чого ще доробляється і закінчується, але тим не менше, мені такий формат до вподоби. Поснідали, подякували, і пішли вниз до села Бистрець. Світить сонечко, дорога до села в гарному стані, йти не важко. Село що розкинулося долиною річки досить довге, нам знадобилося трохи часу, щоб дійти до центру. Ось ми і дійшли до села, зв'язали з водієм і сіли його чекати на території школи. Тут на сонці ніжилось пара песиків, вони не довго чекаючи полізли до нас, щоб бути погладженими. Якщо, я правильно зрозумів до села Бистрець не ходить громадський транспорт. Добре що ми запаслися контактами з водієм, що підвозив нас до Вороненко. Досить адекватний дядько, до речі, і гроші нормальні просив. Дорога до села не погана, місцями дорожнє покриття зовсім нове, їхати одне задоволення. Мені після Осмолоди аж незвично бачити такі дороги. Доїхали до Ворохти і тут швидко пересіли в рейсовий автобус до Франківська. До поїзда ще лишалося дуже багато часу, а ми були голодні. Ми лишили рюкзаки в камерах схову. Ярик влаштував екскурсію різними кафешками міста. Багато гуляли містом. Прийшли на вокзал вже майже коли поїзд подавали на посадку.

Висновки

Отримали Море вражень і нового досвіду, перевірили нове спорядження і власні сили. Зрозуміли, що непогода на Чорногорі взимку то не жарти. Видимість не більше 5-10 метрів, штормовий вітер, сніг і мороз. Не варто боятися дати задню, це не соромно, це - розумно.
З'явилася ідея пройти цей маршрут без бівачного спорядження. Взяти легенькі штурмові рюкзачки мінімум спорядження і пройти маршрут з ночівлею в кемпах і притулках.

Відео

Це відео я зробив в новому, нетиповому для себе форматі. Я спробував і бачу, що мені є над чим попрацювати. Якщо з технічною стороною усе ясно, то з людським фактором набагато складніше. Я зрозумів, що не вмію тримати нормальний зоровий контакт з камерою. Треба попрацювати над дикцією і чистотою мови. Але все ж, я радий, що спробував. Сподіваюся, це відео подарує приємні емоції і, можливо, якусь корисну інформацію. Коментуйте, питайте, я відкритий до здорової критики та спілкування) Щоб не пропустити нові відео та публікації ПІДПИСУЙТЕСЬ на мій канал.

P.S.

Коментуйте, питайте, не соромтесь.

Дякую за увагу!