Я знаю, що більшості пофіг на те, як хто провів літо. Але я за собою помітив, що цьогоріч у мене було ще більше активності, всупереч власним прогнозам. Цей похід, безперечно, був важкий, можна навіть сказати трохи трешовий. Проблеми з водою на маршруті, пекельна спека, а найгірше - мошка. Ці малі монстри умудрялися просочуватися в намет через москітну сітку. Ендуро-перегони наприкінці маршруту теж полоскотали нерви. Але я все ж вважаю, що чим важче було в мандрівці, тим веселіше потім згадувати. Іноді мені навіть хочеться залишити камеру вдома і просто йти, насолоджуючись походом. Не тягнути з собою 3 кілограми фототехніки. Але коли я вночі бачу над горами Чумацький Шлях, я розумію, що це не даремно. Маршрут запропонував Віталій, він є частково новим для мене, що добре. Бо в мене з цим проблеми: я дуже люблю ходити старими улюбленими маршрутами.

День 1

Початок маршруту - село Гута. Досить непоганий варіант для добирання, із Франківська можна дістатися без пересадок. Трохи відійшовши від села, знайшли невеликий, але гарний водоспад з місцем для відпочинку. Набрали трохи води з собою. Далі наш маршрут йде чорною маркою, спочатку через буковий ліс, який потім переходить в смерековий. Вийшовши на полонину Плайок, йдемо шукати джерело, і знаходимо його в поганому стані. Вода брудна, і як же добре, що Віталій мав з собою фільтр. Ми трохи помучились з фільтром, той довго не хотів давати нормальний потік води, але через якийсь час щось всередині фільтра прочистилось і ми очистили по літру води. Потроху стежка виходить з зони лісу і виводить нас на відкриту місцевість, стараємося вгадувати сусідні вершини. Йти досить важко, а запас води не додає оптимізму, бо йти нам ще ого скільки. Ось ми уже на вершині гори Ігровець. Вечоріє, і над горами якраз дуже гарне м'яке світло. Зціпивши зуби, дістаю важкий телевік і змушую себе зробити кілька кадрів. Це той момент, коли ти вже настільки втомлений, що тобі не до фотографії, хочеться просто вижити) До місця ночівлі з водою ще добрих дві години ходу,а ми уже втомлені. але що робити - треба йти. Дорогою часто зупиняємось, перекушуємо чорницею. Та трохи втамовує спрагу і бадьорить кислинкою. Замучені, але не зламані, доходимо до пол.Боревка. Багато місць під намети вже зайняті. Але я не сильно переймаючись, йду до свого старого улюбленого місця під старою розлогою смерекою. Перше, що хочеться, - це напитися, йдемо до струмка. Тут з водою все в порядку, потічок нормальний. Набираємо води і з задоволенням втамовуємо спрагу. Поки не зайшло сонце, дуже дошкуляли комахи, в основному це мошка, і її дуже багато. Вона нав'язливо атакує усі відкриті частині тіла і навіть місця, де одяг трохи тонший і прилягає до тіла. Лише після заходу сонця, коли трохи похолодало, комахи стали менш активні, і якось можна було існувати. Намети поставили досить швидко, повечеряли, і пішли спати. Я вже хотів лягати, коли побачив прямо над хребтом Чумацький Шлях. Його було видно неозброєним оком і в усій красі. Хоч я і був втомлений, я дуже не хотів пропустити можливість сфотографувати його. Небо було криштально чистим і повним зірок. Я дістав камеру, штатив і взявся фотографувати. Це рідкість для літа, певно через малу кількість опадів і вже холодні ночі, була така видимість. Задоволений результатом, поліз в спальник.

День 2

Прокинулися ми досить рано, і почали збиратися, щоб раніше вийти на маршрут. Поки було холодно, мошка не сильно заважала, як тільки почало тепліти, починався жах! Я збираюсь досить повільно, тому мій напарник пішов трохи раніше. Я вийшов трохи пізніше, дорогою поповнив запас води. Підйом пологий, але затяжний, перед тим як піднятися на Cивулю, треба пройти кілька менших вершин. Іноді треба трохи скидати висоту, і потім її знов набирати. Сьогодні багато бажаючих піднятися на Сивулю, були навіть собаки) На вершині ми опинились вже добряче пошатані і спраглі. Відсвяткували перекусом, і почали спускатися. Вже традиційно Малу Сивулю ми обходимо траверсом. Спуск з гори до полонини Рущина досить стрімкий. Стежка практично повністю всіяна кам'яними розсипами. Ноги добряче втомлюються після ходьби такою стежкою. Важкувато уявляю собі, як йти цей маршрут в зворотному напрямку. Ось ми уже на полонині Рущина. По плану наш маршрут мав йти трохи далі, але шалена кількість мошки і неясна ситуація з водою змушують нас змінити свій маршрут. Тут ще не дуже багато людей. Усі дрова визбирані, - добре, що ми готуємо на газу. Отаборяємось, ставимо намети. Як тільки ми переставали рухатись, нас атакувала мошка. Я не міг цього витримати і вирішив сховатись в наметі, але не тут то було... Ці малі падлюки залітали під тент сідали на москітну сітку, і шукали трошки більший отвір в ній, коли знаходили, просочувались в спальню і вже тут діставали мене. При тому всередину вони пролазили так швидко, що я не встигав їх перебити і зі мною завжди були мої нові не бажані друзі. Лише під вечір, коли похолодало, вони стали пасивні, і мені вдалося з горем пополам вигнати їх з намету. Вже о десятій над горами знову стало видно Чумацький Шлях. Тут уже ми разом з Віталієм взялися його фотографувати. Втомлені і деморалізовані мошкою, але задоволені, що зняли кілька непоганих кадрів, і йдемо спати. Завтра хочеться встати і зібратися раніше, поки комахи не сильно дошкуляють.

День 3

Прокинулись близько шостої ранку і почали активно збиратися. Поснідали, долиною гарно стелився туман. Люди навколо почали прокидатись і розводити багаття. Під тентами наметів було чимало конденсату, але не хотілося чекати щоб сушити їх. Тому пакуємо мокрі і йдемо. Стежка від полонини Рущина в напрямку до Гути дуже приємна і живописна. Маршрут іди попри струмок, тож, хоч тут проблем з водою у нас немає. Пройшовши чималий відрізок шляху, зупиняємось на перекус. Сонце майже в зеніті, тому вирішуємо швиденько просушити мокре спорядження. Буквально 15 хвилин - і все наше спорядження сухе. Рушаємо далі. Невдовзі виходимо на автомобільну дорогу. Трохи припікає сонечко, але загалом йти комфортно. Поки на не починають один за одним обганяти ендуро мотоцикли. Спочатку ми думали, що це просто кілька людей виїхало покататися. Але потім стало ясно, що тут проходять гонки. Весело, - ніде ніяких знаків, дорога відкрита, ходять люди, корови, їздять машини і проходять змагання. Деякі гонщики вели себе досить адекватно, при наближенні скидали швидкість і спокійно проїжджали. А деякі відверто вели себе агресивно. Проїжджаючи за декілька сантиметрів від нас (це притому, що ми йшли і так скраю дороги), були ситуації, коли мотоциклісти спочатку скидали швидкість, а потім розвернувши заднє колесо в напрямку до нас, різко прискорювались. Як результат - шквал каміння і піску нам в обличчя. Настрій добряче зіпсувався, хотілося просто пошвидше завершити цей похід. Загалом, ми потихеньку дійшли до села, там майже відразу сіли в маршрутку, і вже за годину були в Івано-Франківську.

Висновки

Що сказати - було важко, іноді було дискомфортно, але ж ми всі прекрасно знаємо: чим важчою була мандрівка, тим веселіше потім її згадувати) І і світло вночі було просто епічним, тільки заради цього варто було піти.

Відео

Щоб не пропустити нові відео та публікації ПІДПИСУЙТЕСЬ на мій канал.

P.S.