Так уже склалось, що в 2020 усе не складається. Якось так планувався і наш з IT-віділом похід)багато факторів були проти нього: перенесення дати, відміна поїздів - але о чудо, ми змогли! Першою проблемою стала транспортна, але її вирішили доволі швидко - розділили учасників походу між машинами - і вйо.

День 1

Перший день - добирання в Ворохту. ДОвго, трохи втомливо, але їхалось легко завдяки правильній компанії. Кілька піт-стопів, і ура - за 10 годин ми в готелі, заряджені на вихід зранку. Прокидаємось зранку, швидеі збори - і о 9 ми вже зі спакованими рюкзаками. Рушаємо о 9. Маршрут починається в самій Ворохті, тому перших 2 години дуже лайтові, і від того трохи нудні, але ми бодрячком. Уже тут у нас з'явились компаньйони - дві собачки, малий і великий)Перша зупинка - стнація Вороненко. Попии води, купили огірків до обіду, і потопали далі. Тут починаються перші підйоми. Навантаження на ніжки потрохи наростає, група починає роздітись по підготовці, - хтось в лідерах, комусь важче. Собаки в основному якраз в лідерах) Підйоми продовжуються, привали частішають - але бойовий дух зберігається, бо різкий набір висоти перебачає швидкий вихід на найвищу точку. І о чудо, бачимо здалека полонину з колибами, де і буде наш обід. Але не все так райдужно. Наближаючись, бачимо, що на нас летять величиезні вівчарські собаки. Явно з неприязню до наших псів. Хлопці беруть собакенів на руки, інші відганяють алабаїв. Ми дойшли до колиби, в якій закрили песиків, в цілях безпеки, а самі почали готувати іжу на столі поруч. Після їди настрій покращився, сили повернулись, і ми рушаємо далі. Знов підйом, знов трохи розділяємлсь, але цей ривок недовгий - буквально хвилин за 40 піднімаємось за лінію лісу. Краєвиди, що відкрились нам, милують око) Бачимо вдалині Чорногірський хребет, вгадуємо, де Говерла, де Петрос, згадуємо історії з походів попередніх... Так непомітно, поїдаючи по дорозі чорницю-брусницю, доходимо до місця нашоі ночівлі - полонини Григорівка. Місце топове. Вода близько, дров багато, пейзажі неймовірні. Починаємо розкладати палатки, розпалювати багаття, відбиваємо пса уже від хаскі, якпй охороняє сусідню колибу. Спостерігаємо захід сонця, який добре видно з нашої стоянки, і фотографуємо всі етапи до повного смеркання) На вечерю було заплановано борщик в казані. Смачна іжа, гірлянди на трек-палках і хороша компанія створювали теплу лампову атмосферу. Смачно поїли, гарно посиділи, і пішли баїньки (одному песику навіть пощастило спати в палатці;) )

День 2

Прокидаємось зранку... в хмарі: туман навколо настільки густий, що видимість близько 50 м. Готуємо грибочки, які хлопці назбирали ввечері, запарюємо сухпайки, не дуже спішимо - вирішили виходити, коли хоч трохи розпогодиться. Близко 11 виходить сонечко, і ми збираємось. Розбились на кілька груп, щоб зрівняти сили - і рушили. Погода шепче: тепло, сонячно, безвітряно. Йдемо і продовжуємо милуватися ландшафтом. Перший тривалий привал в нас на горі Кукул. Скинули рюкзачки, швидко перекусили - і вйо далі. Продовжуємо іти. Я тримаюсь в кінці групи, хочу всіх познімати, а потім добігаю. Одного разу відстала добряче, і місцеві гуцули питали, куди я так біжу і чому мене залишили) Попереду знову ліс. Знаємо, що нас чекає довгий спуск, а потім знов підйом, і ментально готуємось до труднощів. Але афірмації не працюють, коли твої коліна тріщать від навантаження і готові от-от розвалитись) ниємо всі, хтось більше, хтось менше, але продовжуємо стрімкий спуск. Дійшовши вниз, фактично до цивілізації (точніше, до дороги з Ворохти на базу "Заросляк"), розуміємо, що підйом дасться не всім. Зійшлись на тому, що ночуємо в долині річки Прут, а зранку виїжджаємо у Ворохту. Місце для стоянки у нас знову класне - близько до річки, є місце для багаття, столик і багато простору для палаток. Прийшли ми рано, тому ще обідаємо стравами з пакетів, а на вечір знов плануємо супчик в казані. Великим плюсом того місця для стоянки була близькість до води: можна навіть було зайти в річку і фактично скупатись. Вечерямо супом з чечевиці, який вийшов мегасмачним. Багато говоримо, в особливих ентузіастів з'являються ще плани на радіалки в 6 ранку, але під тиском (чи скептицизмом:) ) більшості вони(я) здаються) Сон у нас не дуже вдався, бо затяті місцеві грибники почили годин з 4 тихе полювання. Правда тихим назвати його не можна, бо вони розходяться в різні сторони, а потім перекрикуються, наші собаки гавкають на їхніх псів, треш... З горем пополам, ми прокинулись, але душа вже відчувала наближення чілу) Помаленьку зібралися, і пішли до дороги. Таксі викликати не вдалось, але зловили машину, водій погодився довезти нас у Ворохту за адекватну ціну. Тут в нас вийшла неприємна ситуація, бо не знали що робити з псами, думки розділились. Навіть спробували затягнути одного в машину- - ніяк. Але з надією, що пси гірські, і стежки знають - поїхали. У Ворохті ми просто дорвались до цивілізації: гаряча вода, піца, чистий одяг, і - вишенька на торті - чани) там кайфанули від душі, а зранку зібрались в дорогу назад до столиці. UPD: собачки живі-здорові, бачили їх з іншими групами) Заключення: хоч похід вийшов не пригодницьким, хоча, можливо, і не таким простим для людей, які пішли вперше - можу з впевненістю назвати його душевним. Теплий ламповий похід. Враховуючи таку велику групу, йшли ми злагоджено, погода нам сприяла, а вечірні вогнища і посиденьки біля вогню створювали ту особливу атмосферу. Дякую, TechDep :)

Відео

P.S.