Подорож починається з вибору маршруту. Я часто вагаюся: йти старим добре знайомими місцями чи відкривати для себе щось нове. Часу на мандрівку у нас небагато, бажано зручне добирання. Тут якнайкраще підходить хребет Кукул. Це невисокий хребет по сусідству з Чорногірським, що гарантує гарні краєвиди. Старт можна починати з Ворохти або зі станції Вороненко і однойменного села. Ми вибрали друге, чому? - читайте далі. Поїзд прибув в Ворохту о пів на дев'яту. Ми мали вибір - чекати 3 години поїзд Коломия - Рахів, чи йти до станції Вороненко пішки. Вирішили пройтися, чого даремно чекати. Ми йшли прямо понад коліями. Місцями це зручно, а місцями не дуже. Ми навіть мали можливість пройтися старими кам'яними мостами. Всього їх три, один навіть охороняється, тому не рекомендуємо ходити коліями. Дорогою придивлялися до місць,де можна зупинитися на сніданок. Було кілька альтанок, в першій з самого ранку квасили місцеві вуйки. Нарешті надибали вільну альтанку з гарним краєвидом на діючий старий залізничний міст. Зупинилися тут випити кави та легенько перекусити. По часу виходило, що тут скоро має пройти поїзд,який ми не дочекались у Ворохті. Випивши кави та поснідавши, зібрались і вирішили дійти до станції вже по нормальній автомобільній дорозі. Не багато пройшовши, побачили авто, що буксувало і не могло виїхати на дорогу. Допомогли, легенько підштовхнувши машину. Водій запропонував нас підвезти, і незважаючи на наші відговорки, мовляв, взуття брудне, запросив нас до авто. Це був місцевий вуйко, так він сам сказав. Їхав він якраз до Вороненко, куди нам і було треба. Не пройшло й 10 хвилин, як ми стояли біля станції, подякували. Станція Вороненко дуже автентична. Це одна з найвисокогірніших станцій в Україні. Тут навіть є невеличкий зал очікування та каса. Якщо вірити розкладу, то тут навіть зупиняються поїзди дальнього слідування. Такі як Одеса-Рахів та Харків-Рахів. Тут довго не затримувались і пішли шукати наш маршрут. Він маркується жовтим маркером, починається паралельно колії і йде далі в село. Село Воренеко не має вулиць як таких, хати тут стоять окремо одна від одної. Це додає певного колориту цьому місцю. Ми потрошку виходили з села поступово набираючи висоту, відкриваються нові краєвиди на на село. В очі відразу кидаються популярні вершини Горган Синяк та Хом'як. Навколо вже весна, все зелене,а піднявшись вище, бачимо ще засніжені верхівки Чорногірського хребта. Виглядає це дуже епічно. Зайшли до лісу, тут майже відразу починається не довгий, але стрімкий набір висоти. Весь час збиралося на дощ. Невдовзі ми вийшли на невеличку полонину з альтанкою, перечекали дощ, вивчаючи карту та подальший маршрут. Рушили далі, невдовзі вишли на велику полонину (пол. Буковина). Тут є господарство, ми підійшли до житлового будиночка і оглянули його. Пічного опалення тут не було, вогонь можна розводити відкритим способом, так що дим виходить у отвір в даху. В лісі біля хатки є гойдалка, розгойдатися самому тут досить складно, але якщо є напарник, то можна отримати свою дозу адреналіну. Ще було трохи неприбрано і багато сміття, тож ми сумнівались - лишатись тут чи йти далі. Прогноз показував дощі, небу затягували хмари, не хотілося ставити намет в дощ. Тож трохи подумавши, вирішили зупинитись в цьому будиночку. Почали прибирати, спалили сміття, яке можна спалити. Готували обід, пили гарячі напої. Джерело з чистою водою знаходиться за метрів 150 на північ. За вечір біля нас пройшло ще кілька груп мандрівників. Але ніхто не виявив бажання зупинитися в будиночку, хоча ми пропонували. Сонце хоч і світило, але не сильно гріло, і кожен порив вітру охолоджував ще більше. Сонце опускалося все нижче і нижче. Світло ставало теплішим і м'якішим. Люблю захід сонця, особливо після непогоди. Завжди важко передбачити результат та колір. Коли сонце сіло за обрій і почало темніти, ми вже були геть змучені. Лігши спати, відразу міцно поснули.

День 2

Я прокинувся десь о шостій ранку, Марічка ще спала. Певно тому, що я мав спальник непідходящого температурного режиму. Збори як завжди йшли досить повільно, але до дев'ятої ранку ми вийшли на маршрут. Знову заходимо в ліс, невеличкий підйом. Хоча ми йдемо ще лісом, вже крізь ліс відкривається вражаючі види на засніжену Чорногору. Ось ми вийшли на велику полонину, тут було багато крокусів. Чорногора була як на долоні, в повній красі відкривався вид на неї. Тепер я зрозумів, чому усі так розхвалювали Кукул саме як оглядовий майданчик Чорногірського хребта. Дуже важлива ще й пора року, виглядає він в цю пору просто епічно. Я вважаю, що на Кукул треба йти саме в травні. Я наполовину по пам'яті, наполовину по карті взявся визначати, де ж яка гора. Тут у нас і Говерла, і Петрос. Дещо запам'яталося з мандрівки Чорногорою. На Кукулі дуже багато гуцульських господарств. Більшість мандрівників, що рушили цим маршрутом, знайшли притулок саме тут, мало хто користувався наметами. Йти хребтом дуже легко, перепади висот мінімальні. Маршрут повністю пролягає автомобільною дорогою, з однієї сторони це може здатися зручним, з іншої - можливо що ваш спокій порушуватимуть джипери, квадроциклісти, або мотоциклісти. Сусідню Чорногору затягнули грозові хмари. Ми очікували, що в будь-який момент вперіщить дощ. Не встигли ми сильно розігнатися, як побачили вказівник. Це значить, що нам треба звертати з хребта і починати спуск в сторону Ворохти. На північному схилі, ще час від часу траплялися сніжники, нам довелося один такий "форсувати". Так ми дісталися до полонини Середня. Зупинилися безпосередньо біля джерела і приготували тут обід та чай. Пообідавши, рушаємо далі. Заходимо в буковий ліс, хоч час від часу є і смереки, і навіть кедри; маршрут досить однотипний, але не нудний. Дорога в гарному стані, майже не розбита автівками і мотоциклами. Є кілька калюж, але то не критично. Йти цією дорогою приємно, спокійно та затишно. Можна спокійно спілкуватися, не збиваючи дихалки. Пішов дощ, досить сильний. Ми сховалися під старою густою смерекою. Невдовзі дощ зупиняється, лиш краплі стікають з дерев. Не пройшли й 50 метрів як бачимо альтанку. Хех ... Альтанка - знак того, що цивілізація вже близько. Так і вийшло - ось уже і село. Діло йшло до вечора, білети на потяг у нас на завтра. Ми пройшли маршрут швидше, ніж планували. Ночувати біля села в дощ в наметі не було жодного бажання. Тож пішли шукати, де можна зупинитися на ніч. Ворохта хоч і не мале селище, але з пагорбів легко проглядається уся топографія. Так як нам треба було ближче до центру і вокзалу, орієнтиром нам служила колія. Готель довго шукати не довелося, перша ж спроба увінчалась успіхом. Поселились у компактному і затишному готелі в центрі. Побачивши його зовні, важко повірити, що тут так багато номерів. Готель простий і дешевий, без особливого пафосу. А що ще треба стомленому брудному мандрівников, який спустився з гір? номер з балконом і краєвидом на пагорби.

Підводячи підсумки

Два дні для походу - це мало. Для себе я зрозумів, що має бути хоч один день, коли ти не маєш контактів з цивілізацією. Тоді це схоже на активний відпочинок, інакше це поспіх і гарячка. Тобто мінімальний похід 3 дні. В мене рідко виходить змонтувати відео відразу після мандрівки, так вийшло й цього разу з роликом про весняний Кукул. Щоб зробити все якісно, так щоб було не соромно показати - треба чимало часу. І ось кількамісячним запізненням і певними технічними складностями я його таки змонтував. Щоб не пропустити нові відео та публікації ПІДПИСУЙТЕСЬ на мій канал.