Поїзд Київ-Рахів, особисто для мене, є чимось надзвичайним з точки зору добирання в гори. А він був не завжди, можливо, зараз уже не усі це пам'ятають. Спека стоїть пекельна. У нас два купейні місця, і чудо - навіть з робочим кондиціонером.

День 1
Спека, піт, винагорода

Ми прибули в Рахів. Поїзд прибуває в Рахів о десятій ранку. Першим ділом взяли квитки на автобус до села Луги, і поки чекали його, вирішили поснідати. В результаті, мені довелося їсти салат на швидкість) Потрапили в чималу, як для райцентру, пробку. Їхати було досить зручно, автобус не був переповнений, і дорога не сильно погана. Правда, була і помилка з моєї сторони: я вийшов раніше ніж треба було, і ми пройшли зайві кілька кілометрів, що по такій спеці не найприємніше заняття. Потроху виходимо з села. Пройшли КПП, де з нас взяли по 30 гривень. Після чого ненадовго зупиняємося біля річки, щоб освіжитися випити чаю, і набрати води. Рушаємо. Спека стоїть неймовірна. Ми намочили футболки, щоб йти було хоч трохи легше. Підйом досить виснажливий, йти не теж буде важко, але набір висоти дуже повільний, через серпантин. Реальна відстань відрізняється від того, що ви очікуєте, дивлячись на мапу. Вона в півтора-два рази довша. Та й тіні тут не так багато, як очікувалося, сонце весь час припікає. А дорога, мокра від недавнього дощу, аж пашить від вологи на спеці. Ми досить швидко випили свої запаси води, і шукали де їх поновити. На щастя, недалеко від дороги почули слабенький звук струмочка і там набрали води. Періодично є стежка якою можна зрізати і не йти серпантином, я б рекомендував йти саме так. Там і покриття приємніше для ніг і більше затінку. Час від часу, дорогою спускаються місцеві на мотоциклах. В мішках вони везуть вниз так званий, "Ісландський" мох. Візуально виглядає, що за раз так можна вивезти до кубометра моху. Мене ситуація, що склалася, лякає, скоро вийдеш на якусь гору, а там буде, як на Говерлі - лиш гола земля. Невдовзі виходимо на широку полонину, де розмістилося гуцульське господарство. Звідси уже з'являються широкі панорами сусідніх гір та хребтів. Йти стає веселіше. Проходимо повз своєрідний притулок-укриття. Перший раз таке зустрічаю, раніше тільки чув про такі притулки на Appalachian Trail. А відразу після цього невеличке болото, схоже на те, з якого вилазила "Альонушка".

З болотного баговиння вилазить Альонушка, саме така, як її описував Сава Морозов. Її посмішка дозволяє бачити у неї чималенькі ікла. Без зайвої тяганини вона хапає Учителя атеїзма, i, перекусивши йому артерію, з задоволеним реготом тягне жертву в очерет. Кривавий фонтанчик ще деякий час фонтанiрує з болота, звідти ж чути смачні звуки розгризаємих кісток.

Тут повертаємо наліво і рухаємося розкішним траверсом, майже без значних наборів чи скидання висоти. Схоже, що раніше це була повноцінна дорога. Вдалині видніється Говерла, яку ми завтра плануємо обходити траверсом. Час від часу стежку перетинають струмки, можна поповнити запаси води. Йти легко і приємно. Спроба дійти до озера Верхнє виявилася не дуже вдалою. Ми до нього так і не дійшли. Але натомість ми без проблем змогли підійти до озера Нижнє. Воно виявилося не таким захопливим, як я собі уявляв, але все ж воно було миле. А от наше майбутнє місце ночівлі викликало у мене захват. Велика гарна полонина майже без слідів антропогенного впливу, із вражаючими краєвидами з усіх сторін і бурхливим струмком, що перетинав її буквально за двадцять метрів від намету. Було навіть акуратненьке місце для багаття, і все - ніяких смітників, воронок як після бомбардування. Єдине, що було з не дуже приємного - це комахи. Мошка і комарі добряче діставали нас спочатку. Але ми були готові: і москітки мали, і репелент взяли, і він дійсно працював. Навіть джет-бойл допомагав, поки працював - ефективно приманював 30-50 комарів) Давно не ночував в такому гарному місці. Навіть коли стало темно, наш табір все одно виглядав дуже гарно. Я поставив камеру на штатив, і трохи пофотографував. Паралельно пробував знімати на Pixel 5 з рук, результат мене здивував. Жаль, не було кріплення для телефону, тоді б порівняння було більш об'єктивним. А коли на небі з'явилися зорі та місяць, то взагалі, - захотілося вити. Виходить, навіть на Чорногорі можна відпочити від людей, якщо хоч трохи відійти від популярних маршрутів.

День 2
Спека, Пакарітелі, Гроза

Я прокинувся досить рано, поки мошка ще не була дуже активна і пішов трохи познімати. Закип'ятив води, ми поснідали. Зібрали речі і рушили далі за маршрутом. Далі була спроба таки дістатися до озера Верхнє. Ми не просто не знайшли прохід до більшого озера, тепер ми навіть не могли знайти, як піднятися на хребет. Попереду було кілька сот метрів жерепу, який закривав нам прохід. Ми скинули рюкзаки і вже так пішли у розвідку. Але так і не знайшли стежку до нього. Натомість ми натрапили на ще декілька менших озер і успішно промочили взуття. І трохи пізніше ми таки знайшли стежку вгору на хребет. Очевидно, що нею користуються збирачі моху: стежка добре протоптана, і то тут, то там можна побачити залишки моху. Стежка спочатку йшла попри струмок, а потім заходила в лабіринти жерепу. Вже на самому хребті вона розчиняється в траві і далі можна йти навпростець, як підказує інтуїція. Звідси виднілася полонина з, на якій ми сьогодні ночували, і озеро Нижнє. Поки ми піднялися, сонце якраз уже було в зеніті і пекло несамовито. На хребті, незважаючи на те, що зараз будній день, був чималий рух людей. То в одну, то в іншу сторону проходили досить великі туристичні групи. Йти в мокрому взутті в жару - сумнівне задоволення, тому, поки рельєф дозволяв, я перезувся в крокси і йшов так. Деякі дуже досвідчені туристи поспішили дати мені пораду, що то не взуття для гір. Дякую їм, що б я робив без їх порад) Ми обійшли траверсом Пожижевську, піднялися на Брескул, після чого Говерла була перед нами. Наміру туди підніматись ми не мали, тому пішли південним траверсом. Він, до речі, дуже гарний і приємний. Тут приємні альпійські краєвиди і не складна стежка без набору і скидання висоти. Так ми вишли до притулку під Говерлою. А потім, скидаючи чимало висоти ми дійшли до перемички, пообідали і поповнили запаси, після чого рушили далі. До пол.Головчеська йшли не автомобільною дорогою, а стежкою, що напевно краще для ніг, бо менше калюж і приємніше покриття. Та жй для ока миліше. Ось ми уже і під Петросом, на полонині Головчеській. Доводиться часто чути, як у туристів тут крадуть речі. Якось і я ночував тут, але усе обійшлося, можливо тому, що речі ховав в намет. А далі ще кілька кілометрів автодорогою, що траверсує Петрос. Йти тут не важко, є гарні краєвиди. Проходимо повз кілька гуцульських господарств. Дорогою проходили біля невеличкого водоспаду. Вдалині вже видніється будиночок на полонині Рогнєска, до якого ми йдемо. Ноги уже дуже втомилися, все ж йти автомобільною дорогою важче для стоп. Ось ми вже й біля притулку. Вікно будиночка розбите, всередині худоба вже встигла замінувати приміщення. Нас це не лякає, ми все одно планували ставити намет. Нас засмутило інше: поряд немає чистої води. Я якась калабаня зі стоячою водою, але проточної води не видно. Тут у мене не ловив зв'язок. Навіть оператор привітав мене з тим, що я в Румунії. Це і не дивно - звідси вже добре видно Мармароський масив. Хоч ми вже і були досить стомлені, збираємось на вирішальний ривок до води. Вирішили пройти трохи далі траверсом в напрямку Петроса. Там, якщо вірити мапі, за 900 метрів має бути струмок. Ярик трохи понив, але пішов. На наше щастя, струмок таки був там, де й позначений. Вирішили зупинятися тут. Вода є, місце під намет є - що ще треба. Сьогодні був довгий ходовий день - близько десяти годин; сили, здавалося, на нулі. Але як тільки ми помилися, відразу збадьорилися і настрій покращився. Десь за горами чути грім, він стає все ближче і гучніше. Невдовзі видно і блискавки. Здійнявся вітер, небо затягнули важкі хмари, стало темно. Лиш час від часу хмари спалахували від розряду в них і освітлювали долину гір. Ми повечеряли, я трохи спробував зняти грозу. Після чого ми полізли до намету. Мені, чесно, було трохи страшно. Ярик же спокійно собі заснув. Я якийсь час ще не спав, поки не пішов дощ, і гроза не минула.

День 3
Довга дорога до Квасів, сюрприз

Я знову прокинувся трохи раніше, взяв камеру, одягнув на неї телевік і пішов фотографувати. Я вирішив трошки повернутися назад: вчора, втомлені і без настрою, ми могли багато пропустити На мій подив, ми дійсно багато чого пропустили. Тут і гуцульські господарства, і коні, що зранку йшли пастися. А долинами гір ще стелився туман. Але найбільше мене вразила маленька церква, що загубилися серед гір в гущавині лісу. Вчора я її навіть не помітив. Тут дуже атмосферно, навіть трохи містично. Напевно тут дуже гарно восени і взимку. Я йшов, поки не побачив притулок. З цієї точки було було видно будиночок і контури Обсерваторії на Попі Івані. Гарне місце, але дуже дивно, що поряд немає води. А може я погано шукав. Коли я повернувся, Ярослав вже закип'ятив воду і готував каву. Ми поснідали, зібрали речі і пішли дорогою в напрямку Квасів. Погода стояла гаряча та парка, сонце пекло нещадно. Але незважаючи на це, спочатку йти дуже легко, рівною дорогою майже без перепадів висот. Ми вже думали, що так буде аж до самих Квасів. Але я уже й забув, що перед самим селом йде значне скидання висоти. І наші вже й так стомлені після вчорашнього ноги були трохи в шоці. Останні кілометри давалися особливо важко. Тут і відкрита місцевість, де нема куди сховатися від сонця, і загальна втома. Найбільше страждали стопи. Нарешті довгоочікуване КП перед селом. На мій подив, тут нікого не було. Певно адміністрації КБЗ не рентабельно ставити тут робітника по буднях. Ось ми і дійшли до села. Ми були такі мокрі від поту, що аж соромно потикатися в якийсь заклад. Трохи вмилися біля річки і пішли в село. Квитки на потяг у нас аж на завтра, тому ми шукали, де б зупинитися, прийняти душ, бо їхати в такому стані геть не хотілося. Спочатку подзвонили в санаторій "Гірська Тиса", нас там трохи шокувала ціна - 2300 за номер, хоч і з харчуванням. Тому пішли дивитися, що ж тут є ще. Трохи пройшовши селом,помітили біля дороги банер гостинної садиби "Лісова Казка". Після дзвінка ми дізналися, що номер тут коштує уже 600 гривень, хоч і без харчування. Коли прийшли на місце,і мені пішли показувати кімнату, виявилося, що тут двоспальне ліжко. Я розумію, що ми і так дві ночі ночували разом в наметі, але двоспальне ліжко це для двох бородатих мужиків - це вже перебір) Як виявилось, у них є і номер з окремими ліжками, той взагалі коштує 500. Я так і не зрозумів, чому нам пропонували номер з двоспальним ліжком) Коли ми вже розрахувались за житло, нас приємно здивували. Мовляв, на вулиці є басейн, безкоштовно для відвідувачів. Чесно - ми були здивовані. До останнього моменту, я відчував, ніби ми когось надурили. Спершу хотілося помитися, що ми і зробили. Після того поїсти в кафе "Гагарін та Бокораш". Замовили собі страви і з задоволенням ними смакували. Від себе додам, що і сервіс, і кухня тут на дуже гарному рівні. Після обіду рушили назад до готелю, де хотіли наповну використати усі переваги. Треба ж поплавати в басейні). Дуже цікаве відчуття після повернення, виходу з зони комфорту, знову повернутися в цивілізацію і отримати при цьому максимум зручностей. Задоволені, лягаємо спати, засинаючи під трешові телепередачі місцевого телебачення.

День 4
в якому я остаточно закохуюся в Кваси)

Прокинулися, спакували речі, сніданок замовили тут же. Після чого вирішили ще трохи пройтися селом, - до поїзда було ще кілька годин. Ми зайшли в місцеву броварню "Ципа": я не любитель пива, але квас у них дуже смачний. Спробували місцеве морозиво в "Джелато Гуцулато". Скажу чесно, мене приємно здивували Кваси. Тут є різноманітні підприємства, і вони усі між собою гарно співіснують. Заходиш в пекарню, а тут, крім їх продукції, стоїть місцева мінералка та пиво. В кафе є тільки їхнє пиво, морозиво і сири з тутешньої ферми. В броварні закуски з тієї ж ферми і так далі... Створюється відчуття, що тут усе в своєрідному симбіозі. Як би тут добре не було, але час іде, і ми вже йдемо на станцію, щоб сісти на наш поїзд. Він прибув вчасно, і ми вже їдемо в розпечений мегаполіс.

Висновки

Хто б міг подумати, що навіть на Чорногорі можна відпочити від людей, якщо хоч трохи відійти від популярних маршрутів. Підводячи підсумки, скажу, що мандрівка вийшла вдалою. Поставлені цілі виконані на 95%. З невиконаного: не знайшли стежки до озера Верхнє, натомість побачили ще 4 озера, які не планували.

• Похід був важкий через те, що було пекельно жарко. Рятувало те, що у нас майже зажди було достатньо води.
• Вечорами трохи діставала комашня, та ми, схоже, знайшли ефективний алгоритм дій.
• Озера виявились не такими епічними, як я очікував, але дайте їм шанс. Мені дуже сподобалося стоянка першого дня, бо таких місць ще треба пошукати.
• Траверс Говерли дуже приємний; якщо у вас немає бажання йти на неї, йдіть траверсом, навіть не вагайтесь.
• Кваси - круте село: привітне, з гарним закладами, сервісом, і, напевне найголовніше - з прямим сполученням з Києвом.

Дякую за увагу, зустрінемося на стежках)

П.С. і дякую моєму незмінному редактору, яка редагує мій потік думок)