9 червня 2018


Я ходжу в гори вже сім років. Минулого літа я подумав, що жодного разу не ходив в похід сам. Як тільки ця думка з’явилася в моїй голові, я вже не міг її позбутися.
В мандрівку довелося збиратися спонтанно і швидко. Довго не міг визначитись з маршрутом. Хотілося, водночас і відкрити для себе щось нове і не прогадати з часом джерелами на шляху та кількістю людей на маршруті. Маршрут мав буди досить диким, бо який тоді сенс йти самому? В не буду заперечувати факту, що мені можу бути страшно. Особливо вночі, особливо в наметі і особливо на стоянках без людей. Тому маршрут був прокладений неподалік туристичних притулків. Моя тактика полягала в тому щоб приходити на стоянку ближче до кінця дня, щоб часу вистачило тільки на гігєну і іжу. При цьому добляче втомитися і заснути засвітла.

З маршрутом визначився, вирішено пройти Грофецько-Попадійським кільцем в Західних Горганах. Старт традиційно з села Осмолода.

День 1: Осмолода - Кінь - Грофа - пол.Плісце

Добирання пройшло без проблем. По прибуттю зареєструвався в рятувальників, все ж сам іду. Спілкуючись з рятувальниками був трохи спантеличений. В мене запитали про маршрут, я відповів що хочу пройти Грофецько-попадійське кільце. Мене перепитали: "Це на Матагів?". І ще коли я питав в якому стані стежка на хатку "під Конем". На що мені сказали, що не знають.
р.Молода
Поснідати, чи то вже пообідати, я зупинився в альтанці, що на виході з села в кемпінгу "Трикутник". Запарив собі "Харчі" та випив чаю з бутербродами із арахісовою пастою. Біля річки знайшов дику м’яту, кинув її в пляшку і ще трохи лимону. Думаю цей напій непогано освіжатиме під час підйому.

Арахісова паста в поході
Гірське мохіто

Виходжу на маршрут, вже за хвилин 15 дійшов до повороту вздовж струмка Котелець. Паралельно струмку йде дорога, тут можна проїхати навіть на авто.

Схема маршрутів
Дорога вздовж р.Котелець
Дорога на Плісце

Десь через годину дійшов до повороту на сідло гір Грофа та Кінь Грофецький. Стежка повертає вправо і починається стрімкий набір висоти. Невдовзі починають виднітися панорами сусідніх гір.

Вказівник до притулку під Конем
Стежка до притулку
Канусяк

Траверс

Траверс - це стежка яка пролягає схилом гори, без набору висоти. В Українських Карпатах це найчастіше стежка в лісі на висоті 1100-1500 м. Я обожнюю ці автентичні горганські праліси з їх мохами сухостоями та камінням.

Траверс Коня Грофкцького
Райшток Під Конем
Стежка на Коня

Як же приємно йти по м’якому настилу з голок смереки і кедрів. В той час коли дерева дають тобі тінь і захист від вітрів та опадів. Завжди ловив себе на думці, що отримую набагато більше задоволення мандруючи траверсами, ніж пересуваючись верхами гір та хребтів.
Стежка на Коня
Не встиг я і оглянутися, як дійшов до будиночку "під Конем". Стежка сюди на п’ятірочку, мальовнича, зручна і майже без завалів. Джерело біля будиночка було практично сухе. Над полониною на якій стояла хатка літали ворони, навколо хатки були чагарі вище поясу. Разом все це створювало зловісну атмосферу.
хатка під Конем
Добре що не треба сьогодні тут ночувати, бо якось самому моторошно...
Інтер'єр будиночка
Натомість в мене в планах піднятися на г.Грофа і спуститися з протилежної сторони на полонину Плісце. Де є новий, просторий та світлий притулок. Підйом на гору Грофа за сторони Коня Грофецького легкий. Стежка прокладена по крутому схилу серпантином.

Серпантин
Підйом на Грофу
Стежка з сідла на Гору

З набором висоти ставали доступні все нові і нові види. Ось, наприклад вже видно Осмолоду.
с.Осмолода
Тим не менше, я добряче втомився. Ніч в поїзді та пів дня добирання беруть своє. Піднімаючись стежкою я бачив просвітлення попереду, але кожного разу піднявшись трохи вище я розчаровувався. Вершина ніби тікала від мене. Так було разів п’ять.
підйом на Грофу
Видряпавшись нарешті на вершину я зустрів знайомого. Віктор ночував на вершині в наметі.На вершині я довго не затримувався. Швиденько спускався в сторону притулку.
г.Грофа
По дорозі зустрів туристів що йшли назустріч. Вони зайняли одну з кімнат в притулку, всього їх три.

Притулок Плісце
Кімната притулку

Туристичний притулок Плісце
Коли я опинився біля притулку першим ділом зайнявся гігієною. 2 півторачки крижаної води і я чистий. Не можу я лягати брудним в спальник, сон тоді не такий приємний та якісний. На вечерю хотілося чогось легенького. Повечеряв я якимось супом з сухарями і випив какао з бутербродами з арахісовою пастою. Заснув як немовля, за вікном ще було не геть темно.
Світанок на пол.Плісце

День 2. В якому я знайомлюсь з друзями і несу 5 літрів води.

Прокинувся о 6 ранку. Сонце якраз почало підніматися з за гір. Я трохи познімав, взявся до готування. Випив міцної кави, поснідав, почав збиратися.

Канусяк
Сходи
Джерело на пол.Плісце

Набрав з собою літрів п’ять води. Наскільки мені відомо, ситуація з джерелами далі на маршруті печальна. Тільки біля Плісця є так близько і такий зручний доступ до води, біля більшості інших притулків з водою складніше.

Хатка
Джерело на Плісці

На маршрут виходити я не поспішав, ранкова роса намочить взуття за кілька хвилин. Тож вийшов з притулку десь о 10 ранку. Здалеку видніється прорізана стежка в жерепі.

Вказівник на Паренки
Стежка на хребет Паренки

Підйом на хребет Паренки дався досить легко. Небо весь час так і хотіло прорватися дощем. Піднімаючись на хребет подумав, що тут на велику не проїдеш. Але але ж певно знайшовся хтось хто проїхав або збирається проїхатись тут?

Підйом на паренки
Стежка
Маршрут
Жереп

Далі стежка йде хребтом в напрямку гори Мала Попаддя. Це частина Східно-Карпатський туристичного шляху. Промаркований він червоною маркою.

Хребет Паренки
СКТШ

Я трохи перепочив на хребті перекусив батончиком і випив води. Зняв футболку і взуття, хай ультрафіолет трохи обробить шкіру і ноги відпочинуть. Віддзвонився, не відомо як далі зі зв’язком. Спустився у сідло між Паренками і Малою Попадею. Тут можна отаборитися є місця під намет і багато дров. Але, як я і казав раніше, на маршруті проблемно з водою. Щоб дістатися до води вам доведеться попотіти.
Вода на Грофецько-Попадійському кільці
Тому довго тут я не затримувався і почав підніматися на Малу Попадю. Цей підйом давався трохи важче. Полуднева спека, втома, та значний перепад висот беруть своє. Йшов собі спокійно переступав через гілки жерепу, що стелились по землі, як раптом одна гілка взяла і поповзала. Я не експерт в зміях, не скажу що це було. Вона втекла в зарослі, а в мене добряче виділився адреналін. І йти на вершину стало веселіш.
Вид на Велику Попадю з Паренків
Вершина Малої Попаді поросла жерепом. Пересування нею обмежено кількома стежками. Довго тут не сидів почав спускатися в сторону будиночка.

Мала Попаддя вершина
Вказівник на Малій Попаді

Там я ще ні разу не був, тому стежка для мене нова. Стежка у жахливому стані, спочатку треба продиратися крізь жереп. І тут я думав що мої біди закінчились, коли я дістався зони лісу. Але тут теж було важко. В кількох місцях стежка сильно завалена. А останні 500 метрів перед будиночком взагалі пекло, маленькі ялинки повалені на стежку. Їх важко переступити, і підлізти теж практично неможливо. Традиційно фото немає, в такі моменти не до фотографії. Приємно було, нарешті, дістатися до будиночку.
Хатка під Малою Попадею
Двері були замкнені зовні, значить в хатці нікого немає. Зайшов всередину, темно нічого не видно. Вийшов надвір відкрив віконниці. Хатка затишна, досить світла. Не пройшло й п’яти хвилин, як пришли ще туристи. Це мої віртуальні друзі Денис Мирко та Олексій Пономаренко. Ми з ними вже тривалий час знайомі онлайн, але тільки зараз пересіклися на стежках.
Першим ділом треба було знайти воду. Ми обійшли всі джерела які описані в журналі, вода в них була не придатна для вживання. Знайшли струмок який був в навігаторі, води в ньому не було. Ситуація була б зовсім критичною, але тут ми почули грім.
Поки за всю мандрівку не було дощу. Небо затягли густі хмари, почали падати перші краплі, дощ був якраз доречним. Швидко спорудили тимчасову конструкцію з каремату і трекінгових палок під стріхою. Коли дощ змив з даху пилюку, ми взялися набирати воду, так ми назбирали літрів десять.

Дощ
Добування води з неба

З появою води взялися до готування, ну як готування, запарили їжу і зварили напої. Сонце опускалося за обрій, гори парували. Дуже рідко буває таке гарне світло.

Захід Сонця
Денис Мирко
Хатка під малою Попадею

Вперше побачив ведмедя в горах. Точніше мій ведмідь вперше побачив гори.
3d printed bear

Я помітив в хаті кілька мурах, заглянув під нари. Там був чималий мурашник. трохи стрьомно було засинати над мурашником. Одна пробіглась по мені, але спати хотілося і все ж заснув.

День 3 в якому я йду 12 годин за які я долаю 23 кілометри. Прибуття в Осмолоду.

Ранок третього дня. Ми прокинулись, за традицією не дуже спішили виходити на маршрут, після вчорашнього дощу все було мокре. Тож ми потихеньку збиралися, в надії, що сонце вийде із за хмар і трішки підсушить гори. Але воно не спішило з’являтися, тому ми пішли в бій. На диво підйом на гору дався досить легко, хоч і в черевиках хлюпала вода.
підйом на малу Попадю
Ось ми і на самому вершечку малої Попаді. Наші старання винагороджені. Тут - молоко. Хмари то затуляють то показують сусідні вершини. Це грандіозне видовище. Відчуваєш себе комахою поряд з такою силою.

Туман в горах
Гори в хмарах
Туманні Горгани

Тут наші шляхи розходяться. Хлопці йдуть на Плісце, я прямую далі Грофецько-Попадійським кільцем.
Підйом на велику Попадю
Це останнє місце де ловив мобільний зв’язок. Мені доведеться подолати більше 20 кілометрів та три вершини. Все це без води на маршруті, вона з’явиться в низовині наприкінці маршруту. Добре що я взяв чималий запас. Щоб йти було веселіше та легше, я ставив собі цілі, наприклад дійти до вершини гори. Коли доходив, то з’їдав батончик. Отака мотиваційна система працювала для мене в цій мандрівці. Я прикинув що один ходовий день (в мене це в середньому 8 годин) еквівалентний, як мінімум 16 моїм кардіо тренуванням в спорт-залі.
Мотивація
Підйом на велику Попадю, можна сказати, був приємним. Затяжний набір висоти, гарна стежка, і прохолода. Отак гуляючи я опинився на вершині. Тут є залишки оборонних укріплень. Я перший раз помітив старий прикордонний стовпчик. Вершина лиса, тому звідси відкривається гарна панорама на Горгани.

Маршрутний вказівник Осмолода
г.Попадя
Прикордонний стовпчик

Тут я трохи перепочив, милуючись краєвидами. Можна спробувати повідгадувати сусідні вершини та хребти.

Я відпочиваю
Старий кордон
Схил Попаді

Так потихеньку, я спустився з Попаді і почав підніматися на г.Коретвина. Стежка тут давненько не прорізалася, підніматися було дуже важко. Доводилось протискатися між жерепом. Жереп це невисокі кущі хвойні кущі, вони ж альпійська сосна. Жереп може бути як маленьким кущиком, так і сягати 2-3 метри у висоту. Жереп часто утворює великі поля на вершинах і хребтах, пройти якими практично неможливо. Пересуватися жерепом без стежки - та ще насолода.
Жереп
Якось з горем пополам я піднявся на вершечок Коретвини. Досить приємна місцина, якщо не шлях дорогу до неї.
г.Коретвина
Траверсую гору Петрос, стежка в нормальному стані але маркування геть відсутнє. Є одне місце де стежка розгалужується. Я пішов у невірному напрямку. Добре, що вчасно засумнівався і дістав навігатор. Так я повернувся на потрібну стежку, хоч втратив трохи часу. До цього його складали гілки жерепу та горганські каменюки.
Типовий Горганський рельєф
Я йшов і не міг дочекатися коли вже дістануся зони лісу. Хотілося трохи затінку і менш агресивного рельєфу, мої ноги добряче втомилися. Моєму щастю не було меж, коли я опинився в лісі. Тут було дуже затишно і приємно йти по м’якенькій стежці без різких перепадів висоти.
ALT
Тут стежка була гарно промаркованою. Я йшов відпочиваючи і медитуючи. Час від часу доводилося перелазити, або обходити не чисельні завали. А так це була одна з найприємніших ділянок на маршруті.

Маркування з петроса
Стежка СКТШ

Тут в мене з’явився сигнал мережі, і зміг віддзвонитись рідним. Добре, коли можна просто йти і думати про що завгодно, ця стежна, на мою думку, дуже підходить для цього. Постараюся передати атмосферу яку я відсував впродовж тих кількох годин поки йшов стежкою.
Magic Trail
Невдовзі стежка вивела мене до лісовозної дороги. Трохи пройшовши дорогою я побачив відблиски і почув шум води. Це було дійсно круто. Мої запаси води підходили до кінця. Я вмився, набрав свіжої холодної води.

річка
Вода

Переходжу невеличкий мостик, саме туди вказує біло-червона марка. Ще один показник того, що цивілізація стає ближчою.
Міст в горах
Дорога стає більш виїждженою і ширшою. Починають з’являтися і інші блага "ЦИЛІВІЗАЦІЇ". Паскудно бачити такі речі, і розуміти, що скоріш за все, за документами тут все добре. Тобто, це рахується нормою.

Дорога
Трельовщик
Вирубані дерева
Вирубка
Зіпсована дорога

Цією дорогою я вийшов до Різарні. Тут вже нормально ловить зв’язок. Вишка мобільного зв’язку знаходиться в прямій видимості.

Дорога Різарня
Річка
Вишка мобільного зв’язку

Після Різарні, дорога стала взагалі хайвеєм. А йти ставало все важче і важче, цілий день лише солодкі перекуси. Від солодкого вже аж вернуло, готувати солоного на верхах не було можливості, води було в притик. А готувати тут вже не було сенсу, хотів дійти до Осмолоди засвітла.
Різарня - Осмолода
Цією дорогою я дійшов до Осмолоди, Де мене радо зустріли нещодавні знайомі. Денис і Олексій варили пельмені, я був запрошений на їх тусовку. Першим ділом хотілося помитися, що я і зробив. А потім ми вечеряли і травили байки...

День 4. Висновки.

Десь серед ночі пустився дощ, тому гори парували. Зранку неспішні збори і перша маршрутка з Осмолоди о 10:20. Ось так завершився мій перший соло похід...

Ранок в Осмолоді
Гори парують

Підводячи підсумки мандрівки:

  • Найбільше я боявся що самому в горах буде страшно. Так ночувати мені було б дійсно страшно, але жодної ночі я не провів без людей. А от ходити дикими просторами вийшло зовсім не страшно, мені навіть сподобалося. Цей досвід здався мені корисним і приємний. Іноді буває незайвим провітрити власні думки, і прогулянка на самоті є гарним каталізатором.
  • Не один раз лов себе на думці, що похід ще один з видів мазохізму. Кожного разу відправляючись в мандри горами ви виходите з зони комфорту. Тут не так просто дістати воду, іноді треба пошукати дрова. Що вже казати про виснажливі навантаження! Але кожного разу отак вибираючись з власної зони комфорту ти починаєш цінувати те що маєш. Потім повертаючись до цивілізації геть інакше ставишся до її благ. Звичайний душ сприйматься як вершина комфорту, коли просто запалюєш газ в газовій плиті виникає якесь відчуття магії. М’який ортопедичний матрац здається вершиною блаженства. А це речі які були майже завжди під рукою, і на них не звертав уваги.
  • Коли ти сам на сам з природою, в такі моменти розумієш, що ти живий, що ти частинка природи і наскільки крихке і тендітне людське життя. Тому я старався бути по максимум обережним. Гори це не безпечне місце з ними не можна жартувати.

В цій мандрівці я тестував свою нову пінхол камеру надруковану на 3d принтері.

Пінхол фото
3d Принтер
Obscura
Pinhole

А ось вам ще трошки стерео фоток з Карпат. Дивитися їх необхідно в 3D окулярах red-cyan. Колись я уже робив подібне.

3D фото
Стерео фото
Anaglyph
Анагліф

Ну і звісно, як же без традиційного ролика:


Категорія:

Гори