Як завжди, не міг дочекатися цього походу. Прогноз погоди на час подорожі не радував. Всі обіцяли дощ та грози. Але ж ми всі добре знаємо, що цим прогнозам не варто сильно довіряти. Зі мною згодились іти мої добрі і вже перевірені в походах друзі: Василь та Віталік Першого для в Осмолода зустріла нас туманом та дрібною мжичкою. Щоб не ставати мокнути на обід десь по дорозі, ми пообідали та попили чаю в “Трикутнику”. Кілька фото - і рушаємо штурмувати Плісце на Грофі. Води в горах дуже багато, було багато снігу цієї зими. Сніг, до речі, теж не розтанув. І на висотах за 1300-1400м було чимало снігу та льоду. Коли дісталися полонини Плісце, людей було небагато. Ми навіть змогли розміститися в одній з кімнат на першому поверсі. Під вечір на полонину піднялося чимало людей. Ті, кому че вистачило місця на другому поверсі, лишилися, а решта пішли трохи далі в напрямку Паренків, і розбили свій табір на великій полонині. Другого дня ми прокинулись рано. Чи то тому, що було прохолодно, чи то через те, що пошвидше хотілося в путь. Поснідали вівсянкою, випили смачного трав'яного чаю та й вирушили на Паренки. В той момент я зрозумів, що даремно не взяв бахіли. Сухими мої ноги протримались години 2-3. На вершині була погана видимість, тому довго ми там не затримувались. З’їли по яблуку і пішли далі. Легкий спуск - і знову підйом, на цей раз на Малу Попадю. То було останнє місце, де ловив мобільний зв’язок. Хотілося пити, наші запаси закінчилися. Спустившись в сідло між Великою та Малою Попадями ми розпалили вогнище, набрали снігу в казан і стали чекати, доки натопимо води. Чекати довго не довелося, вже через 10 хвилин ми мали воду. Сніг був надиво щільним та злежаним, з повного казанка снігу вийшло три чверті води. Вода пахла димом та глицею, але так як ми не знали, коли матимемо воду, то й така згодилась. Набрали її і пішли далі. Підйом на тепер вже Велику Попадю. Тут визирнуло сонечко, хмари розійшлися, і я трохи пофотографував. Знову спуск, перейшли на синю марку, яка веде нас до перевалу Німецький/Руський Путь. Стежка місцями захаращена, тому трохи блудили. Дійшовши до перевалу, швидко знаходимо воду (струмок в лісі, необхідно трохи спуститись). Там же в лісі розбиваємо табір, і затишно і до води недалеко і дров чимало. Смачно обідаємо гречаною кашею, п’ємо чай, і лягаємо спати. Клапани на наметі закрив, думав, буде холодно вночі. Як виявилося, втрьох було навіть жарко. Прокинулися, зварили кави, поснідали, просушили намет та спальники. Пакуємося і йдемо далі. Мали йти далі по колишньому кордону. Але пропустили поворот і зрозуміли то, коли вже досить сильно спустились. Вирішили не вертатись, а просто дійшли до річки Лімниця. Далі шукали дорогу на гору. На полонині під горою дуже гарно : торішня суха трава, прибита до землі, та крокуси, що пробиваються через неї. Де-не-де полишалися латочки снігу. З півдня дув теплий вологий вітер, певно на дощ. Ночувати вирішили в будиночку, минуло літа я був присутні на акції з ремонту цього будиночка. Перед ним чималий курган снігу. В самому будиночку було не дуже прибрано, лишили сумку з якимось брудним непотребом. Так як готували на вулиці то вирішили то все попалити. Спати було дуже комфортно, особливо зважаючи на те, що вночі була чимала гроза. Спати було якось неспокійно. Чи то через грозу і думки, як завтра йти в дощ, чи то через кобилячу голову над дверима було якось лячно. Ранок четвертого дня приніс нам зливу. Чекали кілька годин, може пройде. Тоді зрозуміли що всі спроби марні рушили в дощ. Піднятися на полонину, знайшли траверс, далі лісовозка , все - ми в долині Лімниці. Спершу йти старою вузькоколійкою було нормально, але згодом почали з’являтися труднощі. Місцями стара вузькоколійка поросла молодими деревцями, місцями були величезні калюжі. Але й це були не важкі перешкоди. А от коли дорога закінчилася, а перед нами виросла скеля в кілька десятків метрів, то вже було важко. Довелося перебратися на сусідній берег. Там, де річка мала вузьке місце ми перекинули суху смереку на протилежний берег. Тривалий час йти було важко, але можливо. Ми ломилися крізь хащі, переходили невеличкі притоки, поки нас не спіткала та сама халепа. Ми мусили знову перебиратися на протилежний берег. Поблизу не було ні великих звалених дерев ні вузьких місць. Щож, вирішили, що перейдемо вбрід. Вода була дуже холодною (певно через танення снігів), течія була дуже сильна. Але потихеньку, не без допомоги трек-палиць ми перейшли. І так ще кілька разів ми були вимушені переходити. Так ми дійшли до нормальної лісової дороги. Пройшли Дарівське лісництво. Дуже гарні краєвиди відкриваються, якщо йти тією дорогою, та й сама дорога непогана. Аж підвечір, коли вже смеркалося ми прийшли в Осмолоду. Хлопці розпалювали багаття, я розкладав намет. Приготували кашу та чай, сиділи біля багаття, і незважаючи на те, що похід був не з легких, вже сумували за горами. Приїхав і відразу змонтував відео, щоб не відкладати на потім... Тут ще фото з нашого походу (всі і в кращій якості)