Ось уже чекає зібраний старенький, потертий 90 літровий рюкзак. Як би я його не прав - він трохи пахне димом. Так, саме пахне. Раніше мені не подобався цей запах, а зараз він мені приємний. Відразу налітає ностальгія. Інколи, довгими зимовими вечорами, на мене нападає апатія. Відчуття остогидлості рутини та моральний тиск наростають до критичної точки. Кохана вирішила зробити мені подарунок, відпустивши мене в гори. Більше того, вона склала мені компанію і не підвела мене, навіть застудившись. Навіть приготування перед мандрівкою приносять задоволення. Я люблю планувати маршрут, придумувати розкладку та збирати речі. Тому настрій піднімається вже за кілька тижнів до мандрівки. Швиденько взяті квитки, пакується спорядження, робиться розкладка. Дитина їде до бабусі з дідусем, за що їм низький уклін!

День 1
Добирання в Осмолоду. Доповзання до притулку "Плісце" в сутінках.

Пригоди починаютсья вже в дорозі. На одній з точок пересадки банально пропускаємо нашу маршрутку, за що поплатилися чотирма годинами часу. Довелося їхати з пересадками. Доїхали до Рожнятова, звідти до Перегінська. В Перегінську домовились з вуйком, щоб той довіз нас до Осмолоди. Сторгувались на нормальній ціні - і дядько заробив, і ми не пограбовані. Ями засипало снігом, тому їхати було більш-менш комфортно, в порівнянні з літом. Опинились в Осмолоді ми аж біля другої. Зареєструвались у рятувальників і швидким темпом вирушили вглиб лісистих, засніжених гір. Вже в низовинах зрозуміло, що снігу випало багато. Не встигли схаменутись, як дістались до повороту на "Плісце". Половину йдемо відносно легкою рівною дорогою вздовж потічка "Котелець". Але йти всеодно важко, перший день чомусь завжди найважчий. Майже 10 годин добирання після поїзда беруть своє. Старалися пити воду, та трохи додавала сил та покращувала самопочуття. Добре було випити смачної чистої води після доби різної паршивості чаїв з пакетика. Друга половина видалась веселішою. Тут починається набір висоти. Йти треба стежкою, з якої легко зірватися і полетіти вниз, як до струмка, так і назад. Отак буксуючи і провалюючись глибого в сніг, іноді з’їзджаючи назад як тюлені, ми просувалися вперед. Час від часу доводилось дряпатись на чотирьох. Ситуація погіршилася з сутінками. Вони неквапливо, але вперто опускалися на нас. Ось я бачу місток: мене це дуже підбадьорило. Хоч якийсь орієнтир; я знав, що чи через 15 хвилин, чи через годину, ми все ж доповземо до будиночка. На радостях я посковзнувся на мостику і з’їхав вниз. Нічого страшного, наберемо води). Вдягнули ліхтарі і рвонули вперед, увімкнувши їх. На гори опустилася глуха ніч. В нас відкрилось друге дихання. Ми зачаровано йшли поміж височезних засипаних снігом смерек. Поки не почули голоси і не побачили спалахи ліхтарів. Вирішили, що то якісь туристи пішли по дрова, і ми біля притулку. Невдовзі ми зустріли групу мандрівників, що спускалися вниз. Вони запитали, чи ми йдемо від хатки. Ми відповіли що - ні. Бо наскільки я розумів, нам варто ще трохи піднятися. Вони буди занадто втомлені, щоб сперечатися і просто пішли за нами. Ми прискорили темп, щоб не виглядати раками перед нашини новими знайомими. Важко передати відчуття, коли промені ліхтаря "намацують" в темряві обриси будиночка. В будиночку вже було двоє хлопців, ті розташувались в одній з нижніх кімнат будиночку, іншу зайняла група, що йшла за нами, їх було чимало. Так ми рівномірно розподілились по кімнатах. Будиночок має 3 кімнати, 2, що опалються, внизу, і одну неопалювану на горищі.

День 2
Матрас, або "Дньовка"

В планах було перейти на хребет Паренки і дійти до малої Попаді. Але Марічка трохи нездужала, тому цей задум відпав. Зранку небо було затягнуте хмарами. Вирішили відсидітись деньок біля хатки. Ми ганяли чаї, їли, спілкувались, фотографували та просто дуркували. Під вечір розпогодилося, і ми побачили сусідні вершини. В перерві між байдиками ходили по воду і заготовляли дрова. Під вечір до притулку пришли ще дві групи мандрівників. Перша розподілилася по нижніх кімнатах. Друга змушена була піти на горище, пригостили їх какао, попередьо відігрівши внизу. Коли стало геть поночі, з’явився місяць та перші зірки. Туристи завзято пиляли та рубали собі дрова на ніч. Всі номери готелю "тисячі зірок" зайняті дюжиною мандрівників. Ніч була дуже світлою, місячне світло заливало білосніжну полонину. Можна легко пересуватись без ліхтариків. Я бігав з фотоапаратом і шукав цікаві ракурси. Спати ми лягли досить рано. Ми не мали чіткого плану на завтра. Якщо Марічка почуватиметься погано, то спустимось в Осмолоду. Якщо все буде добре і буде хороший настрій спробуємо перейти на Хатку під Яйком.

День 3
Прехід з Плісця На Хатинку під Молодою. Поневіряння в темряві.

Прокинулись вдосвіта, всі спали. З-за гір почали пробиватися перші промені. Ми швиденько зібрались і почали спуск. Спускатись набагато легше. Йти зранку та ще й вниз куди приємніше. Вже за дві години ми були біля річки Молода. Почувались ми добре, настрій був бойовий. Без вагань вирішили йти на Яйко. Надворі відлига, ясно. Для того, щоб добре йти, вирішили зупинитись і пообідати в альтанці біля Мшанського лісництва. Дійшли до повороту на Яйко. Рекомендую набрати по дорозі трохи води, бо далі її не буде кілька годин. Без особливих проблем знайшли місце, де стежка круто повертає вправо і вгору. Дивно, бо перед нами було кілька пар слідів, які звернули раніше. Стежка в критичному стані. Місцями пройти дуже важко. Останній ривок, стежка повертає до траверсу. Звідси періодично між смерек відкриваються вражаючі пейзажі. На одній ділянці стежка завалена дуже сильно. Пройти нерально, краще обійти збоку. Ми так і зробили. Ось ми біля вказівника, який гордо заявляє, що дійдемо до туристичного притулку за 45 хвилин. Надворі ще світло, по ідеї маємо встигнути до смеркання. Думав, пройдемо траверсом, гуляючи і відпочиваючи. Але не так склалося, як гадалося. Йти виявилось значно складніше, ніж ми думали. Я періодично провалювався крізь снігову кірку. Вилізти було важко, ми втрачили дорогоцінні миті світла та останні сили. Найважче було вкінці, коли стежка починає крутити серпантином. Тут ми взагалі розгубились, сліди повертали, марка губилась. Думав вже діставати навігатор і йти напролом. Але в останній момент ми зібрались, знайшли марку і вишли на стежку. Кумедно було б не дійти до хатки якихось 50 метрів. А вона вже була ось під боком, з-за відгірку в сутінках вгадувався силует даху. Ех, два дні і два добирання після заходу сонця. Але воно вартувало кожного зробленого кроку. Біля хатки було дуже багато снігу. Ще трішечки - його було б під стріху. В самому ж будиночку було порожньо. Як добре, що попередники лишили дров на розпал. Бо дуже важко після виснажливого підйому відразу йти вніч по дрова. Поки я порався з пічкою, Марічка готувала гаряче питво та вечерю. Хатку почало швидко і невпинно заповнювати тепло. Йти по воду було лінь, тому ми просто топили сніг. Трохи відігрівшись та відпочивши, я вирушив на пошуки дров. Недалеко від хатки знайшов сухостійну смереку і спиляв її. Дотягнути її до будиночка виявилось нелегко через глибокий сніг. Довелося розрізати її на короткі колоди. Ще розпиляв колоду, що вже стояла біля хати. Дров вишло ще більше, ніж коли ми прийшли. Хай це неписане правило стане традицією. Коли ми розібралися з усіма клопотами, я ще трошки познімав. З даху періодично сходили мікролавини. Кожного разу вони не на жарт лякали Марічку, так, що та аж вистрибувала мені на руки. Ми були дуже змучені, тому заснули, як сурки. А завтра знову вставати вдосвіта...

День 4
Божественний Світанок. Марафон до Осмолоди

Прокинулися до сходу сонця. Небо чисте і зоряне. Йти було важко, але вчора ввечері було ще важче. Настання ночі приносить якусь фатальність. Сутінки перед світанком приносять надію. Вийшли з притулку тією ж стежкою, що й прийшли. Пересувалися з ліхтарями, йти було так само важко. В якийсь момент я помітив дивне червоне світло, то виявився світанок. Світанок в горах - це щось особливе. М’яке світло, що ллється з-за засхилів, спів пташок. Пройшли траверс, почався спуск. Марічка, якщо вірити її словам, кайфувала, ковзаючи схилом. З мого боку це виглядала комічно, а іноді і страшно. Обертаюсь, бачу Марічку, що мчить на дупі вниз, ось-ось вріжеться в смереку. Якимось дивом вона уникає зіткнення і ми благополучно продовжуємо спуск. Не пройшло й десяти хвилин. Чую позаду зойк, розвертаюсь, і бачу, як вона перекинулась ногами догори і не може підвестися. Так потрошку, ми вийшли на лісовозну дорогу. Чи то ми пізно вийшли, чи то повільно йшли. У нас лишилося всього півтори години до маршрутки. Пропустити її не охота. Ми на всіх парах тулимо в Осмолоду. Це був хороший спринт. Поки йшли, мали дикий апетит. Обговорювали, як вломимося в місцевий магазинчик і будемо поглинати різні висококалорійні і нездорові ніштяки, типу згущонки. Коли дійшли, були просто раді що встигли. Часу на шопінг не лишилося. Прибігли за 5 хвилин до відправлення!!!

P.S

Мандрівка вишла досить важкою. Не знаю, з чим це зв’язано. Скоріш за все через те, що з коханою людиною тобі комфортно і ти розслабляєшся. Але задоволення від подорожі я отримав колосальні. Чим важче було, тим веселіше потім згадувати... Щоб не пропустити нові відео та публікації ПІДПИСУЙТЕСЬ на мій канал.